Мені цікава думка тих, хто відмовляється сидіти зі своїми онуками…
Були в моєї мами в певний період складні часи, вона навчалася в інституті і мене маленьку по черзі гляділи дві бабусі. Грубо кажучи, моя мама у повній мірі дізналася і усвідомила, що в неї є дитина, тобто я, коли мені вже виповнилося три роки. До цього вона приїздила лише на вихідні, бувало на місяць-півтора віддавала бабусям, і я там від самого пуп’янка жила вдень і вночі.
При цьому бабусі тоді ще самі працювали, працювали і дідусі, всі – по змінно, але якось пристосовувалися, щоб няньчити мене, допомагати моїм молодим батькам.
Пам’ятаю, як дідуйсь після нічної зміни і безсонної ночі залишався зі мною, лягав на краєчок дивану, але не засинав, а грався зі мною, розповідав, вставав мене нагодувати… Іноді він, бувало, починав дрімати, але я шарпала його весь час, щоб не дозволити заснути, стукала йому по лобі ложкою… Зараз я розумію, як це йому – та всім їм – давалося!
Потім, коли я вже була трохи старшою, мама з татом розлучалися, і в той період на вихідні мама знову мене постійно відавала бабусі, а сама навіть не переживала, чим мене будуть годувати, звідки в бабусі гроші, їжа для мене і чи є вони взагалі – мама не переймалася і була зайнята своїми особистими проблемами. А, забираючи мене, мама ще й завжди чекала, що бабуся щось через мене і їй передасть.
Так от мені цікаво, чому зараз, коли моя мама сама стала бабусею, вона абсолютно не вважає за потрібним якось взяти участь у вихованні свого онука, мого синочка. Вона навіть у пологовий будинок до мене жодного разу не приїхала…
Мамине відношення до онука я б назвала «стабільно спокійним». Можливо, вона його якось і любить, але це точно не та любов, якою мене любили бабусі й дідусі, не та, якою люблять вони мого сина – свого правнука.
Одного разу мене дуже здивувала мамина фраза. Син ще був зовсім маленький, я запитала у мами (відповідь мені здавалася такою очевидною, адже він – НАШ, мій синочок, її онук):
– Правда ж, він гарнесенький?
А вона мені:
– Він – звичайна дитина.
На мій погляд – це дуже дивно… І я б хотіла розібратися у цьому всьому.
Можливо, мені допоможуть жінки маминого віку.
Бо я сама іноді думаю, а чи здатна моя мама взагалі на любов?.. Чи відчувала вона коли-небудь її до мене?.. Якщо ні, то, може, саме тому не має цього почуття і до онука?..
Автор – Олена М.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
