Три місяці тому народився мій онучок Тарасик. Живуть син з невісткою зі мною (я давно розлучена), бо я маю в нашому райцентрі будиночок, не великий, але місця всім вистачає. У молодих дві окремі кімнати, в мене – спальня, а велика кімната й кухня – спільні.
Раніше невістка Оля мені хоч по господарству допомагала: у нас город, кури-качки, порося.
Але з народженням сина вона від домашніх справ зовсім відсторонилася, весь час з дитиною, а коли малий спить – і вона спить! Ну хіба не нахабство? Жити на всьому готовому ще й дозволяти собі таке!
Пам’ятаєте, як ми раніше? Три місяці в декреті – і на роботу, а дітей в ясла-садок. Я працювала вчителем, в мене діти-погодки були, з роботи бігла за ними в садочок, бо чоловік на роботі довше, а допомагати нам було нікому. А ще й в обід чи між уроками бігала в садочок до малих годувати їх. Як згадаю…
Вдома – нескінченні справи: готуєш, прибираєш, переш, прасуєш, за дітками доглядаєш, гуляєш з ними на вулиці, книжки читаєш, чоловіка з роботи зустрічаєш, годуєш… А вночі – пишеш плани, готуєшся до уроків на наступний день.
Не те щоб вдень, я вночі очей не стуляла! І нічого, жива.
А потім чоловік покинув. До іншої пішов. Діти підлітками були. І я справилася, виростила!
Тепер же бачу це розпещене життя своєї невістки: мій син працює цілими днями, а коли приходить додому – носиться з нею, як з цяцею, і це при тому, що вона ж нічогісінько сама не робить!
Пере пральна машинка, а вона навіть одяг не прасує Тарасику, говорить – то не корисно, дитина має звикати до нестерильного світу.
Готувати – не готує, або їсть те, що наготую я, або чай якийсь поп’є, а потім вже ввечері, коли повертається Андрій, щось там на кухні собі посмажать, типу яєць з ковбасою.
Тормозки синові на роботу теж готую зранку я, а вона вилежується! Він кладе пакуночок собі в рюкзак, дякує мені і йде Олю й малого в спальню поцілувати, поки вони ще сплять…
Я вже говорила синові, що це не нормально – те, що Ольга нічого мені не допомагає. Але Андрій відповів, що це, мовляв, тимчасово, що малий підросте і Оля повернеться до справ.
– Мамо, ми й самі з тобою з усім справляємося, хіба ні? А в Олі зараз головна задача і місія – наш Тарасик, – сказав мені син.
Місія в неї!.. Моєму обуренню немає меж, чесно кажу.
Вчора кажу невістці:
– Ольго, ти вдома нічого не робиш, дитину не годуєш. То, може, підшукай собі роботу? Он в магазин наш касири завжди треба. Хоч грошину в родину приноситимеш!
А вона мені:
– Мамо, яка робота, Тарасику три місяці! Я ще не відновилася, навіть не виспалася ще як слід, малого годувати з пляшечки вночі треба, підгузки міняти. От як три рочки йому виповниться, піде у садочок, а я якраз довчуся до того часу (вона вчиться заочно), от тоді і підшукаю собі щось. Але точно не касиром! – і пішла по вулиці з колясочкою гуляти.
А я лишилася чистити картоплю за велику спільну каструлю борщу…
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, skazbuka.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
