iBilingua

Мої батьки і батьки Ярослава подарували нам невелику квартирку. Я так підрахувала, що батьки на мого брата витратилися набагато більше. Хіба це справедливо? Зараз мені 29 років, я кілька місяців тому вийшла заміж. Коли ми ще з братом росли, мама з татом завжди говорили нам, що люблять мене і Мишка однаково. І я їм вірила. Але зараз я не спілкуюся з мамою та татом. Та й брат мій розмовляє зі мною в соцмережах не охоче. А причина – звичайні гроші. Розумієте, я просто підрахувала і зрозуміла, що на Михайла наші батьки витратили набагато більше часу, фінансів та зусиль, аніж на мене. Тому я вирішила трохи витратити сімейні заощадження батьків, взяти лише 2 тисячі доларів і поїхати з Ярославом в шикарний готель в Карпатах відпочити. Хіба я не мала такого права? Батьки чогось від мене чекають – чи то вибачення, чи то повернення коштів

Я так підрахувала, що батьки на мого брата витратилися набагато більше. Хіба це справедливо?

життєві історії 0

Тепер чоловік моєї подруги – мій чоловік. І я в цьому не винна. Просто чоловікам потрібні турбота, затишок, ніжність. Я Тарасу все це дала. Насправді ми з Тарасом були знайомі вже дуже давно. Але стосунки у нас почалися лише близько року тому. Так вийшло, що мій чоловік раніше був одружений з однією з моїх найкращих подруг. І я зовсім не розглядала Тараса як супутника життя. Я навіть його не помічала, бо Оля, моя подружка, була мені дуже близька, майже сестра. Але Оля і її поведінка не нагадували жінку, як берегиня домашнього затишку. На той час у них з Тарасом вже була трирічна донечка. Як вам таке? Тарас приїхав о 5 ранку. Оля не зустріла його, не нагодувала з дороги. Зате почала пред’являти претензії

Тепер чоловік моєї подруги – мій чоловік. І я в цьому не винна. Просто

життєві історії 0

Я пішла на поводу у чоловіка і впустила в свій дім його маму. Я ж не думала, що так все закінчиться. Замість того, щоб насолоджуватися свободою і взагалі життям, вільним від обов’язків, моя свекруха командує мною, а чоловік покладає на мене всю турботу про маму. Я не так бачила свою пенсію. До того ж, коли я просила Олега забрати до нас моїх батьків на схилі літ, він не погодився, а ось мені його мама, ніби в “радість”

Я з нетерпінням чекала виходу на пенсію, та замість того щоб насолоджуватися життям, я

життєві історії 0

Від своєї мами я тікала, як могла, бо людина вона з важким характером. Навіть думка про те, що жити я буду зі свекрухою, мене не лякала. Перший час все було гладко. Я навіть сама собі заздрила, що в таку гарну сім’ю потрапила, але за декілька місяців покликала мене Галина Петрівна на серйозну розмову, яка кардинально змінила моє подальше життя в цьому домі. Тепер і не знаю, як з цим маю впоратися

Від своєї мами я тікала, як могла, бо людина вона з важким характером. Навіть

життєві історії 0

Мені вже 77 років і я маю право говорити правду про себе і своє життя. Я не боюся осуду – пізно вже. А розповісти хочу, щоб почути просто пораду і думку збоку, як мені бути? Зізнатися чоловіку чи ні? Хоча на дні моєї сивої як і волосся душі відповідь вже є. У 32 роки я чекала наших з Артемом хлопчиків-двійнят і у нас підростала вже 11-річна донька. Жили ми далеко від батьків, допомоги не було, а Артем постійно їздив в рейси на кілька місяців. Так, ми матеріально жили відносно добре на ті часи, але ту ж няню я собі дозволи не могла, та чоловік і не розумів мого бажання, казав: займайся дітьми, я ж тебе всім забезпечую

Так сталося, що з моїх 32 років в моєму житті біля мене були і

життєві історії 0

Дочка моєї рідної сестри, як то кажуть, завилася. Іринці лише дев’ятнадцять, а вона вже молоденька матуся. Але моя сестра багато дочці допомагає, тому якось дають собі раду. Як то кажуть, не вона перша, не вона остання. І все б було добре, якби в цю історію не запхала свого носа моя невістка. Так мені за неї тепер соромно, що словами не описати. Це ж треба було все своїй рідні розтеревенити. Знають вони навіть, що з одруженим племінниця зв’язок мала. Ти диви яка мені тихоня знайшлася!

Ти диви, яка мені тихоня знайшлася! Дочка моєї рідної сестри, як то кажуть, завилася.

життєві історії 0

Останнім часом Люба Іванівна нам з села то цукерки передасть, то картоплі, чого ніколи не було. А на вихідних так взагалі, попросила Андрія, щоб і я в село приїхала. Я там не була вже років чотири, так точно, бо свекруха мене бачити не бажала. За цей час вона сильно здала. Живе одна, бо сестри не стало два роки тому. В хаті умов як таких немає. І вона почала натякати, щоб ми її до себе забрали бо їй одній в селі важко

Свою квартиру свекруха повністю віддала дочці, сина для неї ніби й не існувало. Але

життєві історії 0

Ось мені і 60 років. Прожила ціле життя, наче набралася мудрості, а ради одному питанню не можу. 13 років тому наша з Дмитром донька Іванка вийшла заміж. За цей час у родині дочки і зятя з’явилися три прекрасні дівчинки. Ми із чоловіком завжди були раді їм допомогти. Додавали грошей на машину, всім онучкам купили ровери, ролики. Але з самого початку не склалися стосунки із зятем та його матір’ю. Зять ревно ставиться до наших стосунків із дочкою та онуками, всіляко перешкоджає зустрічам, невтішно відгукується про нас із чоловіком. У нас великий будинок. Для дітей обладнали кімнату, але зять не хоче, щоби дівчатка у нас зупинялися, коли вони приїжджають в Полтаву. Живуть діти під Києвом. Зять Олег і його мати навіть мене не привітали з днем народження

Ось мені і 60 років. Прожила ціле життя, наче набралася мудрості, а ради одному

життєві історії 0

Я відчувала, що цього не варто робити. Але чоловік мене умовив, і ми забрати його 70-річну маму до себе жити, а в її квартиру заїхала наша молодша донечка з зятем. І тепер у нас у квартирі всі розетки, плінтуси та карнизи заклеєні скотчем. Не питайте, не знаємо, навіщо вона це робить. Каже, їй так спокійніше. Марія Степанівна постійно ходить і читає на память вірші, а знає вона їх багато, до того ж кожен день вчить якийсь новий – каже, що так зберігає память. Розказує тихо, але буває голосно

Я відчувала, що цього не варто робити. Але чоловік мене умовив, і ми забрати

життєві історії 0

Двоюрідна сестра їздила до нас в село, чуть не щотижня, а додому поверталася з повним багажником наїдків і все це за “дякую”. Одного дня я не стрималася і повідомила Юлі, що цими вихідними до неї збираємось ми. Сестра сухо сказала: “Ну добре, раз хочете, то на каву заїжджайте”. На столі і справді “красувалась” одна кава, навіть печива Юля не додумалась купити. А після сказала: “А ви нам що, з села навіть нічого не привезли?”

Двоюрідна сестра їздила до нас в село, чуть не щотижня, а додому поверталася з