Я посадила останній кущ гортензії, коли почула за спиною важке зітхання, від якого зазвичай
— Та що ж ви за люди такі, прости господи, — баба Ганна сплюнула
— Марія Степанівна, та схаменіться, ви ж у тому селі тільки здоров’я залишите! —
— Тату, ти тойво, не затягуй, бо юрист казав, що папери мають бути в
— Ти що, Ганно, справді вирішила не кликати мою маму на день народження доньки?
— Галю, ти знову в тому городі зарилася, наче там скарби шляхетські закопані, —
Весільна сукня висіла на дверях шафи як білий привид мого майбутнього, а я сиділа
Коли Мар’ян вперше торкнувся моїх губ, я не відчула провини, лише дивне, важке полегшення,
Вистачило б одного погляду на мамині нові мешти, щоб я зрозуміла — спокійних вихідних
— Натискай три крапки, Галю, бо я зараз таке тобі розповім, що в голові