fbpx
Днями ми були з чоловіком у його батьків і свекруха почала скаржитися, що вони купили новий лакований стіл, і що вона кілька разів стукнулася об нього стільцем і ніжки вже пощерблені. Я посміхнулася і сказала: “Лідія Григорівна, наступного разу я “відреставрую” ваш стіл. Він буде, як новенький”. У свій наступний візит я привезла рідину для зняття лаку та білу фарбу. Десять років минуло, а чоловік досі не знає всієї правди
Я приховала від чоловіка, що подряпала автівку. Мене врятував звичайнісінький лак для нігтів. Десять
– Мій коханий онучок приїхав. Я так скучила за своїм золотцем!, – вигукувала я в слухавку, а сама тільки затягувала час на роботі. Знаю я його. Син з невісткою Данила геть не виховують, а тепер ще й сплавити на тиждень бабусі з дідом вирішили. Ввечері полягали ми. Я ж з онуком, бо боїться хлоп п’яти років. Він на мене ногу поклав, а мені гарячо. Цілу ніч не спала, бо не звикла до такого. На другий день кажу: “Даниле, сьогодні будеш спати на дивані. То є соромно в такому віці боятися. Той розривівся, а після ще й мамі подзвонив
– Мій коханий онучок приїхав. Я так скучила за своїм золотцем!, – вигукувала я
За день до Зелених свят баба Ганя збирала усіх дітей біля себе. – Так, а ну гайда в поле, щоб мені назбирали гарний букет до церкви. – Ми були ще малі, і з радістю бігали між коровами по полі і виконували волю бабусі. – Ось, бабуню, дивіться який красивий. – Той букетик собі можете у вазу поставити, а мені треба “оберемок” цілий, щоб і з чортополохом і маком і звіробоєм, ну а ромашки це саме собою. Має бути великий букет. З яким поріг церкви переступите, таке й щастя весь рік матимете, – говорила вона. Її настанови я не забуду і обов’язково передам своїм дітям!
Збираю з сином польові квіти до церкви на Зелені свята (Трійцю) і згадались мені
Мене звуть Ганна, мені 27 років, я з райцентру Хмельницької області, через який протікає Південний Буг. Я дуже люблю свій Летичів, але мама робить все, щоб я поїхала світ за очі. Мама, поки я жила з нею, постійно заходила до моєї кімнати, розкладала речі так, як вона хоче, розкладала все на свій розсуд в моїй шафі, косметичці тощо. Мама постійно говорила мені, що це її квартира, і я нічого не вклала в неї за 25 років, щоб озвучувати їй якісь претензії. Вона мала ще одну квартиру, яку здавала квартирантам. Багато часу і сил знадобилося, щоб вона дозволила мені переїхати туди. Зараз я живу в цій маминій другій квартирі, а мама забрала у мене ключі від квартири
Мене звуть Ганна, мені 27 років, я з райцентру Хмельницької області, через який протікає
Я з бідної багатодітної родини, але навіть у нас в родині такого немає! У нас всі їли і їдять з окремих тарілок, миють посуд всі по черзі. А недавно так тато мамі нарешті посудомийну машину подарував. Але в цій родині геть інші порядки. І що мені робити? Звикати чи втікати у сусіднє село до своїх? Але там ще четверо менших за мене у тата з мамою! А мені ось ось народжувати. Коли я лише прийшла знайомитися з батьками Марка, нам ще тоді моя майбутня свекруха насипала борщ в одну спільну тарілку, а собі з чоловіком – в іншу. Я думала, що коли ми одружимося, ми самі будемо їсти як нам хочеться, з окремого посуду. Але – ні, у них такі правила, економлять воду, електрику – та все. Якщо ж наприклад друга страва – смажена картопля тощо – ми всі їмо прямо з пательні, без тарілок. Чи голубці з одної миски і так далі. А ще я не можу поїсти окремо
Я з бідної багатодітної родини, але навіть у нас в родині такого немає! У
Коли дочка Злата заявила мені, що хоче жити з татом і його новою дружиною – я дозволила без вагань. Як тоді всі рідні і друзі на мене накинулися! Довго я робила все, щоб пояснити Златі, чому у нас вдома діють певні правила. Я не дозволяла дівчинці пити газировку та їсти чіпси, бо це для неї не корисно. А батько забирав доньку на вихідні і дозволяв їй у цей час буквально все
Коли дочка Злата заявила мені, що хоче жити з татом і його новою дружиною
Після маминих повчань і уроків виявилося, що все найкраще – Миколі, поки у нас не з’явилися діти. Найсмачніший шматок торта чи сала, пульт від телевізора, відпочинок. Мовляв, він  заробляє більше грошей, тому ось так. Потрапила Тамара Іванівна в лікарню, а звідти – прямісінько додому мені на голову. Дома почалося таке життя, що всі тетри і цирки разом відпочивають, чесно вам кажу! Якщо дуже економити, як цього хоче моя свекруха і у всьому собі відмовляти, потрібна для внеску сума набереться у нас на рік раніше, ніж ми будемо жити нормальним спокійним життям. На рік! Навіщо? Це ж не розумно. Але Тамара Іванівна, яка одужала зовсім недавно, саме такої думки. І накручує свого сина. На її думку треба постійно кудись поспішати, поспішати. І тоді, років в 60, відпочивати. Як вона відпочивала в стаціонарі, мабуть. Але чоловік підтримує маму. І я зовсім не погоджуюся з Миколою. А жити коли?
Потрапила Тамара Іванівна в лікарню, а звідти – прямісінько додому мені на голову. Дома
Живу я з мамою у її великому особняку у селі Житомирщині. Мені 41, мамі – 65 років. У мами дійсно величезний будинок, і я мешкаю в ньому з меншою дочкою, яка у нас з Василем спільна. Сам же мій чоловік зі своїм сином від першого шлюбу орендують квартиру в Житомирі за 25 кілометрів від нашого села, бо син там навчається, а у чоловіка робота, адже в селі для нього нормальної роботи немає. Тому власне і я не працюю. Я і токар, і тесляр, і сантехнік і електрик, і штукатур – словом, чоловік в сім’ї. А свій будинок, з садом і городом – це вам не квартира! Влітку повний будинок рідні, бо живемо біля річки, за родичами доглядати, прати, прибирати, готувати потрібно – так у нас розуміється гостинність. Діватись мені нікуди – ну немає варіантів! Ми з мамою вдвох змушені ділити кухню
Живу я з мамою у її великому особняку у селі Житомирщині. Мені 41, мамі
– Ну де нормально, синок? Де те нормально, бо я його не бачу? Твоя Оля вилежується до десятої години ранку. Вона навіть тебе не поцілує, не побажає гарного дня. Мовчу вже про корисний сніданок, який тобі так потрібен!, – почула я з коридору розмову чоловіка і свекрухи. Ну як так вже його няньчити хочеш, то бери і готуй, але ж ні, вона годинка восьма прокидається і попиваючи свій чай з липи, вдивляється у вікно, переглядаючи, хто якого собаку вигулює і хто такий не чемний, за ним не прибирає
– Мам, все нормально! Чого ти лізеш? – Ну де нормально, синок? Де те
– Та якби не моя хата і план, не мали б ви де жити. Ти мені до останнього винна будеш. Ось і прийшов той “останній”, а я досі для неї погана, бо сина її на цьому світі немає, а я ходжу по селу і усміхаюся. Назбирала я лоток яєць, нарвала кріпцю, петрушки, цибулі, навіть чотири огірка найшла, та й поїхала провідати свекруху. Перший день все було ніби й добре. Так, свекруха лежить і ледь говорить, але вже на другий день все змінилося. – Ти приїхала нас з Орисею об’їдати? Всі вже голубці з’їла з котлетами. Ти, Галько, не міняєшся. – Я торби в руки і гайда в село
Мені якби син не сказав, що баба, моя свекруха, ось-ось від нас відійде, я

You cannot copy content of this page