iBilingua

Після того, як Олег пішов до “іншої”, я залишилася сама з трирічним Тарасиком. Життя, яке здавалося хоч і не ідеальним, але стабільним, розсипалося, як печиво з мішка. Я мала борги, стару однокімнатку в гуртожитку й повне відчуття, що я більше не цікава нікому – ні як жінка, ні як людина. Але найгірше було не це. Найгірше – бачити, як дитина щовечора питає: “А тато прийде завтра?” І не знати, що відповісти

Після того, як Олег пішов до “іншої”, я залишилася сама з трирічним Тарасиком. Життя,

Без рубрики 0

Я добре пам’ятаю той момент, коли в мені щось клацнуло. Не тріснуло – бо вже не було що тріскати – а саме клацнуло, як дверцята, що зачинились зсередини. Назар тоді сказав фразу, яку я ніколи не забуду: “Віко, може ти просто занадто чутлива?” І отак, між недопитим чаєм і черговим маминим зауваженням, я зрозуміла, що в цій родині мені завжди буде відведене крісло біля дверей – щоб довго не затримувалась

Я добре пам’ятаю той момент, коли в мені щось клацнуло. Не тріснуло – бо

життєві історії 0

До 50 я завжди була тією, хто відкладає “на потім”. Гарна сукня? Потім, бо дітям треба нові кросівки. Відпочинок? Потім, бо Ігор втомлений після зміни. Салон краси? А нащо він мені, коли борщ не зварений? Але потім не приходило. І одного ранку я прокинулась із дивним відчуттям: у мене немає навіть власного рушника. Усе в хаті було для когось, а не для мене

До 50 я завжди була тією, хто відкладає “на потім”. Гарна сукня? Потім, бо

життєві історії 0

Петро по-тихому поміняв замок на дачі. Без попередження, без дзвінка. Просто взяв і перекрив мені доступ до батьківського будинку, де ми колись разом садили помідори, здирали яблука з дерева і смажили перші в житті пиріжки. Я дізналася випадково – приїхала з малими на вихідні, з пакунками їжі, а ключ не підходить. Стою під дверима, як чужа. А всередині чую – телевізор працює

Петро по-тихому поміняв замок на дачі. Без попередження, без дзвінка. Просто взяв і перекрив

життєві історії 0

Я завжди знала, що моя свекруха жіночка з характером, але не уявляла, що вона піде на таке. Наша поїздка в Карпати мала стати моментом зближення, а перетворилась на майже шпигунську драму з готелем, офіціантом і конвертом. Найгірше – вона навіть не соромилася. Я довго мовчала, та коли побачила, до чого це йде, довелося діяти

Я завжди знала, що моя свекруха жіночка з характером, але не уявляла, що вона

життєві історії 0

Я не витримала і сказала Миколі прямо: – Я більше не піду до них у гості, Миколо. Мене там не хочуть бачити. І це після всього, що я для них зробила. Після всього, чого навчила, зберегла, передала. Після всього – мене поставили на поріг, як якусь стару скриню, яка тільки займає місце і не вписується в новий інтер’єр. А я ж тільки хотіла допомогти

Я не витримала і сказала Миколі прямо: – Я більше не піду до них

життєві історії 0

Мій чоловік Володя купив собі кавомашину за 14 000 гривень і назвав це “інвестицією в якість життя”. А коли я принесла з магазину крем для обличчя за 210 гривень, він сказав, що я марнотратниця. Відтоді я не просто рахую кожну копійку – я вже виправдовуюсь, чому купила дешевше, а не взагалі нічого. Ми більше не пара, ми бухгалтерія. І що найсумніше – це стало нормою

Мій чоловік Володя купив собі кавомашину за 14 000 гривень і назвав це “інвестицією

життєві історії 0

Моя дружина Ірина з легкістю може витратити 1700 грн на скатертину “з натурального льону”, але зупиняє дитину, коли та просить 30 грн на морозиво після школи. У її світі зараз усе про “атмосферу”, “естетику” і “баланс”, тільки от баланс якийсь однобокий. І в якийсь момент я зрозумів: або я щось зміню, або наші діти виростуть із відчуттям, що вони завжди занадто дешеві для маминої краси. Тоді й народився мій план

Моя дружина Ірина з легкістю може витратити 1700 грн на скатертину “з натурального льону”,

життєві історії 0

Коли ми з Іллею вперше поїхали до моїх батьків на Різдво, я ще не знала, що це буде останнє таке свято. Не тому, що щось трапилося з батьками. Ні. Просто далі він усе акуратно “обрізав”. І контакти. І поїздки. І навіть звичні розмови. Усе мало відбуватись по нотах його сценарію. А я – покірна, мовчи, не супереч, не зіпсуй настрій. Далі було більше

навіть ніжно. Але тоді я ще не знала, що це – “дзвіночок номер два”.

життєві історії 0

Після 35 років шлюбу я залишилася одна. І найважче було не навіть це, що Вадим пішов до іншої, а те, як швидко мої дорослі діти виставили мені моральний рахунок. Як тільки я наважилася сказати, що хочу ще бути щасливою, ще комусь варитися борщ і сміятися над дурницями на лавці – вони просто відсахнулися. Мовляв, у твоєму віці це виглядає, як мінімум недоречно. Особливо якщо “він” не дотягує до наших високих сімейних стандартів

Після 35 років шлюбу я залишилася одна. І найважче було не навіть це, що