iBilingua

Та краще б ти мені в шістнадцять років у подолі принесла, Іро! Хай би село гуло, хай би сусіди за плотом зуби скалили, зате зараз би в хаті дитиною пахло, а не цим твоїм дорогим парфумом, від якого аж у носі крутить! — викрикнула я, не стримавшись, прямо в очі власній доньці. Ірина застигла, повільно відставила чашку з кавою, яка коштувала дорожче, ніж моя місячна пенсія, і подивилася на мене так, ніби я раптом заговорила китайською мовою

— Та краще б ти мені в шістнадцять років у подолі принесла, Іро! Хай

життєві історії 0

Ти мені більше не потрібен, Петре, — Віра стояла посеред новенької вітальні, де ще пахло свіжою фарбою та дорогим ламінатом, і дивилася на мого сина так, ніби він був чужим перехожим, а не батьком її дітей. — Я довго терпіла, мовчала, але тепер усе. Збирай речі й іди геть. — Як це іди? Куди? — Петро розгублено озирався навколо, торкаючись руками стіни, яку сам же шліфував до мозолів. — Ми ж тільки вчора фіранки повісили, Віро. Вісім років в Італії… ми ж на кожну цю цеглину разом заробляли, недосипали, світу білого не бачили

— Ти мені більше не потрібен, Петре, — Віра стояла посеред новенької вітальні, де

життєві історії 0

Ти знаєш, Олю, мені не шкода тих кількох папірців, хай би вже йшла та дитина собі з миром, але на душі так гірко, наче полину наїлася, — голос мами у слухавці тремтів, і я чула, як вона важко дихає, намагаючись вгамувати хвилювання. — Мамо, та ви що таке кажете? Яка Катруся? Ви добре подивилися в кишенях? Може, десь випали, поки ви по господарству поралися? — я притиснула телефон до вуха, відчуваючи, як всередині все холоне. — Та де там випали, доню, я ж той плащ на вішак повісила, як тільки вам по сто гривень дала, ще й подумала, що треба решту переховати, та закрутилася з тими слоїками, — відказала мама, і я почула характерний звук, як вона поправляє хустку на голові

— Ти знаєш, Олю, мені не шкода тих кількох папірців, хай би вже йшла

життєві історії 0

Ти бачив, скільки там нулів? Сімнадцять тисяч, Дмитре! Ти їх на дорозі знайшов чи тобі їх у кишеню просто так насипали? — я ледь стримувала крик, стискаючи слухавку так, що пальці заніміли. — Мамо, заспокойся, це просто табір для малого. Дитині треба оздоровитися, Карпати все-таки, ще й зміна така, профорієнтаційна, — голос сина звучав глухо, ніби він ховався десь у комірчині або йому було страшенно ніяково. — Дитині? То не твоя дитина, сину! У того хлопця є батько, хай він і витягає гроші з гаманця, а не ти, — я відчувала, як у скронях починає гупати від несправедливості

— Ти бачив, скільки там нулів? Сімнадцять тисяч, Дмитре! Ти їх на дорозі знайшов

життєві історії 0

Ви подивіться на неї, Миколо! Вона ще й мовчить! Набрала в рот того рису з рибою сирою за триста гривень і мовчить! — Ганна Петрівна не вгамовувалася, її голос вібрував від праведного гніву. — Мамо, ну досить уже, ми ж не щодня ходимо. Раз на пів року вибралися, невже ми не заслужили? — Микола стояв біля вікна, притиснувшись лобом до холодного скла, і я бачила, як здригаються його плечі. — Заслужили? А паркан хто буде доробляти? А шифер на хліві хто поміняє? Ось вони, ваші суші, поїхали в унітаз, а дірка в даху як була, так і лишилася! — свекруха кинула зім’ятий чек на підлогу, наче це була отpуйна змiя

— Ви подивіться на неї, Миколо! Вона ще й мовчить! Набрала в рот того

життєві історії 0

Ти що, геть розум втратила?! Це ж добро! — Галина Іванівна тицяла мені в обличчя мокрою склянкою. — Хто тебе вчив так грошима розкидатися, га? — Галина Іванівна, та це ж просто пляшка з-під соку, — я намагалася задкувати до дверей, бо свекруха наступала, мов танк. — Її місце в смітнику! — В смітнику? В смітнику?! — її голос зірвався на фальцет. — Та ти знаєш, скільки я в черзі за цим соком колись стояла, щоб баночка лишилася? А тепер вона їй заважає! Ой, люди добрі, подивіться на неї — пані яка знайшлася! Вона не буде на обновки гроші тратити, бо ми тут все бережемо, а вона прийшла і хазяйнує!

— Ти що, геть розум втратила?! Це ж добро! — Галина Іванівна тицяла мені

життєві історії 0

Сину, квартира ця не твоя, тож даруємо такий подарунок, щоб у разі чого ти просто закинув його на плече і пішов далі, — процідила сваха, застібаючи на шиї мого зятя масивний золотий ланцюг. — А робот-пилосос — річ хороша, хай пилюку збирає, поки ви тут тимчасово, — додав сват, іронічно глянувши на велику коробку, яку ми з чоловіком щойно поставили біля дивану

— Сину, квартира ця не твоя, тож даруємо такий подарунок, щоб у разі чого

життєві історії 0

Олесю, а чого це в тебе у ванній крем за п’ятсот гривень стоїть, а по кутках пилюка така, що скоро заговорить? — Ганна Іванівна виставила вперед руку з дорогим тюбиком, наче це була не косметика, а речовий доказ злочину проти сімейного бюджету. — Мамо, я купувала його за власні гроші, які заробила на фрілансі, — я намагалася дихати рівно, хоча пальці, заплямовані буряковим соком, почали помітно дрижати

— Олесю, а чого це в тебе у ванній крем за п’ятсот гривень стоїть,

життєві історії 0

Святославе, передай Юлі цей пакет, я там назбирала їй корисних речей, бо викинути шкода, а їй згодиться — процідила Ганна Петрівна, навіть не дивлячись у мій бік. Чоловік мовчки прийняв пакунок, у якому крізь дірку виднівся брудний синтетичний халат. Я стояла поруч і відчувала, як усередині закипає холодна лють

— Святославе, передай Юлі цей пакет, я там назбирала їй корисних речей, бо викинути

життєві історії 0

Забирайся звідси, Христино, я не потребую твоїх рятувальних опeрaцій, — глухо промовив Мирон, навіть не повернувшись до мене. Його колись міцні руки тепер тремтіли, а кожна річ у хаті нагадувала про Оксану, якої не стало кілька місяців тому. Він закрився від світу в занедбаному господарстві, і я зрозуміла, що боротися доведеться не з бур’янами в саду, а з чимось значно небезпечнішим

— Забирайся звідси, Христино, я не потребую твоїх рятувальних опeрaцій, — глухо промовив Мирон,