В той час, як за вікном лив дощ, мій Василь згадав про свою двоюрідну сестру Марту. Вони живуть не далеко від нас, можна під парасольками й пробігтися і погостювати. По дорозі ми ще заскочили в супермаркет, купили все необхідне, щоб з пустими руками не йти. Що скажу, “погостювали” ми на славу. Більше до Іванових – ні ногою
В той час, як за вікном лив дощ, мій Василь згадав про свою двоюрідну сестру Марту. Вони живуть не далеко…