Navigate
X

Нащо ти припхалася сюди, коли Віктора не стало, зашипіла мені в обличчя Галина, свекруха, тримаючи в руках товстий зошит із чорновими записами розподілу майна, де моє ім’я було просто викреслене. Ти ніхто, звичайна приблуда, і забирайся звідси геть, доки я не покликала людей. Я ледве стримала хвилю гніву всередині, намагаючись не кричати серед людського тлуму, але язик сам видав гостру відповідь, яку вже неможливо було зупинити. Облиште свій блокнот, Галино Дмитрівно, бо мій чоловік залишив мені значно більше, ніж ваші папірці, і ця жінка, яка стоїть он там біля воріт, знає правду

Нащо ти припхалася сюди, коли Віктора не стало, зашипіла мені в обличчя Галина, свекруха, тримаючи в руках товстий зошит із…

G Natalya

То ти все-таки наважився прийти за цими паперами, чи знов будеш повчати мене, як жити далі? — я стояла посеред кімнати, міцно тримаючи стару зачовгану папку з документами на право власності, які мій син так запекло вимагав останні тижні. — Я прийшов забрати документи, які потрібні для справи, і більше твої капризи слухати не збираюся, — відрізав Денис, витягуючи з кишені свій блокнот із записами та ручку з таким виглядом, ніби робив величезну послугу. Усередині мене все клекотало від обурення, я намагалася втримати залишки спокою, дивлячись у колись рідні очі, які зараз виражали лише холодний прагматизм і байдужість

— То ти все-таки наважився прийти за цими паперами, чи знов будеш повчати мене, як жити далі? — я стояла…

G Natalya

Забирай свої папери і вимітайся з моєї хати, бо я за себе більше не ручаюся! — крикнула я прямо в обличчя власному синові. — Мамо, ти підпишеш цю відмову від майна або ми просто заберемо в тебе все через суд, бо ти несповна розуму на старості літ, раз викинула всі гроші на цей старий хлів, — спокійно відповів Олег, кидаючи на стіл роздруковану на трьох аркушах угоду про передачу прав власності. Я дивилася на свого єдиного сина, якого виростила сама, і не впізнавала в цих холодних очах ту дитину, якій колись віддавала останній шматок хліба. Моє серце калатало так, що здавалося, воно зараз вискочить, але я стримала сльози, випрямила спину і вказала йому на двері

— Забирай свої папери і вимітайся з моєї хати, бо я за себе більше не ручаюся! — крикнула я прямо…

G Natalya

Коли Олена з Максимом прийшли до мене на поріг, тримаючись за руки, і Максим з порога заявив, що вони тепер разом і чекають на мою реакцію, я просто спокійно відсунула їх убік, звільняючи прохід до хати. Олена простягнула мені пакунок із моїми старими речами, які випадково залишилися в Максима після нашого розлучення, ніби цей жест мав виправдати їхній візит та уберегти від мого гніву. Я дивилася на цю колись найближчу подругу, яка тепер ховала очі, намагаючись удавати, що нічого страшного не відбувається, і всередині мене все закипало від обурення через їхнє боягузтво. Не витримавши цієї німої сцени, я голосно розсміялася їм просто в обличчя і сказала, що вони можуть забирати хоч увесь цей мотлох, бо мені від них обох уже давно нічого не потрібно

Коли Олена з Максимом прийшли до мене на поріг, тримаючись за руки, і Максим з порога заявив, що вони тепер…

G Natalya

Ти зобов’язана віддати мені свою двокімнатну квартиру на три роки, поки ми з чоловіком не назбираємо на перший внесок, бо ти все одно живеш у свого Олега, а мені дитину ніде ростити, — заявила моя молодша сестра Мар’яна, кидаючи на стіл роздрукований графік наших майбутніх платежів за комуналку, яку я, виявляється, теж мала оплачувати сама

— Ти зобов’язана віддати мені свою двокімнатну квартиру на три роки, поки ми з чоловіком не назбираємо на перший внесок,…

G Natalya

Збирайте свої клунки і звільняйте хату, бо з наступного тижня тут житимуть інші люди, абсолютно спокійно, без краплі жалю заявила моя свекруха Ніна Іванівна, тримаючи перед моїм носом свіжий витяг із реєстру нерухомості, де єдиним власником усього майна тепер значився її молодший син

— Збирайте свої клунки і звільняйте хату, бо з наступного тижня тут житимуть інші люди, абсолютно спокійно, без краплі жалю…

G Natalya

Ти знову запізнився на дві години, Андрію, а роздрукований список покупок і новий кошторис на ремонт коридору вже місяць лежать без твого підпису, — замість привітання кинула мені дружина. — Я не збираюся підписувати ці папери, Мар’яно, бо завтра я подаю на розлучення, і тобі доведеться шукати іншого для твоїх нескінченних забаганок, — відповів я спокійно, відчуваючи, як усередині все тремтить від холодної рішучості

— Ти знову запізнився на дві години, Андрію, а роздрукований список покупок і новий кошторис на ремонт коридору вже місяць…

G Natalya

Ти дуже помиляєшся, Оксано, якщо думаєш, що твої постійні позики та безкінечна довіра до першого ліпшого сусіда принесуть тобі бодай краплю подяки, бо ти просто залишишся ні з чим і закінчиш свої дні наодинці, — голосно заявила моя молодша сестра Наталя. Я відчула, як усередині все закипає від такого нахабства, але з останніх сил намагалася глибоко дихати й тримати себе в руках, щоб не зірватися на крик прямо посеред кімнати

— Ти дуже помиляєшся, Оксано, якщо думаєш, що твої постійні позики та безкінечна довіра до першого ліпшого сусіда принесуть тобі…

G Natalya

Ти приволокла мені якусь траву з базару, наче я бідна родичка, хоча чудово знала, що я чекаю на ту нову фритюрницю без олії, — мама зневажливо відсунула від себе вазу з рожевими півоніями, навіть не глянувши на їхні пишні пуп’янки. — Мамо, та аерогриль коштує майже як половина моєї місячної зарплати, а в мене зараз кожна копійка на рахунку через ремонт, — я намагалася ковтнути образу, яка підкотила до самого горла, але спокій втримати не вдалося. — То треба було краще думати, коли гроші на вітер викидала, а на рідній матері вирішила заощадити, — відрізала вона, розвернувшись до вікна

— Ти приволокла мені якусь траву з базару, наче я бідна родичка, хоча чудово знала, що я чекаю на ту…

G Natalya

Мамо, я переглянула документи на хату, треба негайно все переоформити на мене, бо державне мито знову піднімуть, а ти сама знаєш, які зараз податки, – заявила Галина з порога, викладаючи на обідній стіл теку з готовими бланками та свідоцтвом про спадщину. – Твого батька лише сорок днів як не стало, а ти вже прийшла ділити його стіни, наче ми на базарі, – відповіла я, намагаючись стримати тремтіння в голосі та дивлячись прямо в її холодні, розрахункові очі. – Забирайся звідси разом зі своїми паперами, поки я не викинула їх у вікно, бо жодного підпису ти від мене сьогодні не побачиш

– Мамо, я переглянула документи на хату, треба негайно все переоформити на мене, бо державне мито знову піднімуть, а ти…

G Natalya