Забирай свою каву, Марічко, і не вчи мене жити на мої ж гроші, — кинула Наталка, демонстративно виставляючи в ряд пакети з дорогого бутика. Я мовчки дивилася, як спадок нашої бабусі перетворюється на купу брендового шмаття, що заповнювало всю орендовану квартиру. Тоді я ще не знала, що за ці яскраві етикетки сестрі доведеться платити ціною власного даху над головою. — Гроші люблять розум, Наталко, а не нові туфлі, — я видихнула це прямо в обличчя сестрі, коли вона виклала на стіл чергову коробку з дорогою емблемою
— Ти просто заздриш, Марічко, бо все життя збираєш на якісь уявні перспективи, а я живу тут і зараз, —…