Мамо, ви знову за ту ганчірку взялися, нащо воно вам здалося зараз? — Настя вихопила з моїх рук відро так різко, що брудна вода хлюпнула на її світлі домашні штани. Цей голос… такий втомлений, але з тими сталевими нотками, від яких мені щоразу хочеться стати невидимою або провалитися крізь цей ідеально натертий ламінат. Я стояла посеред їхньої великої кухні, де пахло дорогими мийними засобами та свіжозмеленою кавою, і відчувала, як всередині щось дрібно тремтить, мов натягнута струна. Настя дивилася на мене своїми великими, темними від вічного недосипу очима, а в них — жодної вдячності, тільки німе роздратування, яке вона вже навіть не намагалася приховати
— Мамо, ви знову за ту ганчірку взялися, нащо воно вам здалося зараз? — Настя вихопила з моїх рук відро…