Коли моя донька вперше привела свого Михайла в наш дім, я побачила не чоловіка – я побачила проблему. Він стояв біля порогу в светрі з розтягнутими рукавами, шкіряним рюкзаком за плечима й усмішкою, яка здавалася надто впевненою для того, хто не сказав навіть “доброго дня”. У нього була борідка, як у студентів-філософів, і очі, які оминали мій погляд, зате не зводили очей з Віри. Я одразу зрозуміла: він прийшов не в гості. Він прийшов залишитися. Віра дивилась на нього з таким запалом, що я ледве стрималась, аби не спитати: “Це твій хлопець чи пророк нової епохи?”
Коли моя донька вперше привела свого Михайла в наш дім, я побачила не чоловіка - я побачила проблему. Він стояв…