Щомісяця “під подушку” – в банк я відкладала суму, яку ми раніше платили за оренду – 7 тисяч гривень. – Не пускай його! Ну що ти його слухаєш? Просто закрий двері і все! – кричала зі своєї кімнати мама чоловіка. Ні, не так. Моя мама, так буде правильніше. Свого житла у нас з Сашком не було, нічого у нас не виходило з накопиченням. Так і дожили ми майже до сорока років як перекотиполе. Бувало, суп для неї я переварювала по кілька разів. Якщо їй не подобалося, вона кидала тарілку на підлогу
Свого житла у нас з чоловіком Олександром не було. Ми з дитиною моталися по орендованих квартирах. Іпотеку нам не давали…