– Через тиждень буде рік, як немає моєї Зосі. Треба службу в церкві замовити. Дітям нагадати. Ех, Зосю, Зосю… А може, я Ліду запрошу на річницю, заодно і познайомимось, згадаємо їхню дружбу? Довго не думаючи, набрав номер телефону. Ліда, на диво, погодилася. Та згодом, все обдумавши, Павло взявся за голову. – Що діти скажуть? А люди в селі? Будуть в зубах носити. Скажуть, на річницю нову жінку привів
Дід Петро сидів на лавці під хатою, і згадував, як колись воркували тут з дружиною. - Чому, чому так рано…