Мамо, ви вже своє пожили, дайте тепер нам дихнути вільно, — від цих слів Галини в хаті стало так тихо, що було чути лише цокання старого годинника. Вона стояла посеред моєї вітальні й уже подумки зносила стіни, які ми з покійним чоловіком зводили роками. Я й не здогадувалася, що за моєю спиною вже все вирішено
— Зупинись, Галино, бо зараз наговориш такого, що довіку не розхлебаємо, — процідила я крізь зуби, відчуваючи, як усередині все…