Мій Іванко дружиною пишається, хоча я дивом дивуюся. Йому подобається, що його Олесю за три кілометри видно. А ось мені за неї соромно. Вона, дякувати Богу, не часто до церкви ходить, а коли таке і стається, то я будь-що видумую, лиш би дома лишитися, щоб лишній раз сорому не “наїстися”. Всі про неї шепочуться і насміхаються. Точніше, не з неї, а з її нарядів
Син привів в мій дім таку невістку, що я не знаю куди маю очі від сорому подіти. Мій Іванко симпатичний…