– Ти знову не помила посуд, ледащо, – говорив він. – Що дивишся, чуєш, братик плаче, йди, заколиши. Ні в чому не винна Наталя, йшла до ліжечка братика. У ці хвилини вона була ображена не тільки на вітчима, але і на всіх на світі, навіть на себе. Вона не розуміла, чому, за що їй так діставалося. А мама спокійнісінько сиділа за столом, на якому ніколи не було прибрано, вже майже засинаючи після чергової “посиденьки”
Навіть дату свого народження: п'ятниця, тринадцяте, Наталя називає нещасливою. Напевно, тут справа зовсім не в марновірстві. Так уже склалося, що…