Navigate
X

Я залишила свого чотирьохрічного сина на руки бабусі й поїхала до Чехії, бо в кишенях гудів вітер, а в душі оселився відчай. Хотіла як краще, шукала того самого «солодкого» життя, і знаєте — я таки його знайшла. Саме там, серед чужих людей і важкої праці, доля звела мене з Петром. Тепер я ношу під серцем дитину від коханого чоловіка, ми плануємо майбутнє, але спокій мені тільки сниться. Щоночі я кручуся в ліжку й не знаю, як бути: забирати старшого сина, Артема, до себе в нову квартиру, чи нехай і далі живе в селі? Там у нього школа, вірні друзі, звичний світ

Я залишила свого чотирьохрічного сина на руки бабусі й поїхала до Чехії, бо в кишенях гудів вітер, а в душі…

G Natalya

Ти при своєму розумі, Оксано? Які діти зараз?! Ти подивись, що навколо коїться, страх один, а нам ще Галку з малим на ноги ставити! — Мамо, та ми ж тільки заїкнулися, що плануємо, ми ж молоді, сили є, робота… — Андрій спробував хоч якось вставити слово, але мати перебила його на пів слові, гупнувши кухоль з чаєм об стіл. — Планують вони! А голову включити не пробували? Галя осьо з дитиною на руках повернулася, чоловік її покинув, жити нізащо, в кишенях вітер гуде. Хто їм помагати буде, як не ти, рідний брат? Ти ж у мене опора, чи ти хочеш, щоб племінниця твоя в рваних колготах ходила? — вона важко опустилася на табурет, який жалібно скрипнув під її вагою

— Ти при своєму розумі, Оксано? Які діти зараз?! Ти подивись, що навколо коїться, страх один, а нам ще Галку…

G Natalya

Мамо, ти тільки не кричи, але я їх уже відправила на маршрутку, через дві години будуть у тебе, – голос Ані у слухавці тремтів, наче натягнута струна. – Виручай, бо я на роботі зашиваюся, а в них канікули, вони мені хату рознесуть. – Аню, та як же так? – я аж присіла на табуретку, притискаючи слухавку плечем до вуха. – У мене ж у хаті ремонт на кухні, побілено тільки наполовину, та й пенсія… сама знаєш, яка вона в нас. Вісім тисяч на місяць, а ще ж за світло заплатити треба

– Мамо, ти тільки не кричи, але я їх уже відправила на маршрутку, через дві години будуть у тебе, –…

G Natalya

Коли ми шкарпетки штопали від безгрошів’я, то ти мовчав, Олексію, і дякував за кожну залатану дірку, а тепер тобі раптом простору захотілося? — я дивилася на нього крізь пелену, що застилала очі, і не впізнавала чоловіка, з яким з’їла не один пуд солі. — Маринко, не тримайся за ті діряві шкарпетки, то було інше життя, ми тоді просто виживали, — він відповів сухо, навіть не здригнувшись, і продовжив застібати свою шкіряну валізу. — Виживали? Ми тоді дихали одне одним! Ти забув, як ми на орендованій квартирі грілися під однією ковдрою, бо на опалення грошей не було? — мій голос зірвався на шепіт, але він навіть не повернув голови

— Коли ми шкарпетки штопали від безгрошів'я, то ти мовчав, Олексію, і дякував за кожну залатану дірку, а тепер тобі…

G Natalya

Мамо, ти хоч розумієш, що коїш? Віддавати половину пенсії чужій жінці, коли в тебе двоє рідних дітей? — Андрій нервово крутив у руках ключі від машини, уникаючи мого погляду. — А де ті діти були, коли я з ліжка встати не могла? — мій голос тремтів, але я намагалася тримати спину рівно. — Де ви були, коли в хаті хліба шматка не було, бо сили до магазину дійти забракло? — Ой, починається, стара пісня про головне! — втрутилася донька, Оксана, демонстративно розглядаючи свій свіжий манікюр. — Ми працюємо, у нас сім’ї, діти. Ти ж знаєш, як зараз важко виживати. А ти розбазарюєш гроші на якусь Стефанію

— Мамо, ти хоч розумієш, що коїш? Віддавати половину пенсії чужій жінці, коли в тебе двоє рідних дітей? — Андрій…

G Natalya

Віддай ключі, Катерино! Ти чуєш, що я тобі кажу? Не доводь мене до гріха, бо я зараз ці двері разом із луткою винесу! — Моя мама стояла на порозі, розчервоніла, важко дихаючи, і розмахувала своєю потертою сумкою. — Мамо, схаменіться, що ви лементуєте на весь під’їзд? Сусіди вже за стіною вщухли, прислухаються. Куди ви на ніч дивлячись зібралися? — я намагалася говорити тихо, щоб не розбудити малих, які тільки-но заснули у вітальні. — Куди треба! Там Вадим слухавку не бере, Оксанка з Італії вже вдесяте дзвонить, плаче в слухавку, що в неї серце не на місці. А ти тут стоїш, як іcтукан, і ключі ховаєш! Ти що, хочеш, щоб він там справ натворив? — мати штовхнула двері плечем, намагаючись прорватися вглиб коридору

— Віддай ключі, Катерино! Ти чуєш, що я тобі кажу? Не доводь мене до гріха, бо я зараз ці двері…

G Natalya

Андрію, подивися мені в очі. Просто зараз. Що це за повідомлення від банку на твоєму телефоні? – я намагалася тримати голос рівним, хоча всередині все калатало так, ніби я щойно пробігла довгий марафон. – Світлано, не починай знову. Ти що, нишпорила в моїх речах? – він навіть не повернув heads, продовжуючи клацати пультом від телевізора. – Я не нишпорила. Я діставала твою куртку, щоб кинути в прання, і з кишені випав цей папірець. Кредит на двісті вісімдесят тисяч гривень? Ти при своєму розумі? – я поклала роздруківку прямо перед його обличчям

– Андрію, подивися мені в очі. Просто зараз. Що це за повідомлення від банку на твоєму телефоні? – я намагалася…

G Natalya

Ти знову за своє, кому ти потрібна в такому віці? — процідив Володя, коли я заговорила про розставання. Його самовпевненість завжди була нашою головною проблемою, що роками випалювала все живе в моїй душі. Він звик, що я мовчу, терплю і створюю затишок там, де давно панує холоднеча. Але сьогодні я приготувала йому сюрприз, про який він пам’ятатиме все життя

— Ти знову за своє, кому ти потрібна в такому віці? — процідив Володя, коли я заговорила про розставання. Його…

G Natalya

Наталя приїхала з Валерієм не для того, щоб провідати матір, а щоб провести інвентаризацію мого майна. — Тут можна виручити непогану суму, якщо не зволікати, — кинув зять, оглядаючи стелю

Наталя приїхала з Валерієм не для того, щоб провідати матір, а щоб провести інвентаризацію мого майна. — Тут можна виручити…

G Natalya

Геть звідси, Максиме! Забирай свої манатки і щоб духу твого тут не було до ранку! — мій голос зірвався на хрип, а руки трусилися так, що я ледь не впустила ключі від квартири, які міцно стискала в долоні. — Мамо, та ти чого? Ми ж просто сидимо, пацани прийшли підтримати, мені ж зле, мене жінка виставила на вулицю як пса обшарпаного! — син стояв посеред розгардіяшу, похитуючись, і дивився на мене такими ображеними очима, ніби я щойно вчинила найбільший злочин у світі

— Геть звідси, Максиме! Забирай свої манатки і щоб духу твого тут не було до ранку! — мій голос зірвався…

G Natalya