Своїм батькам ти везеш і конверт, і пилосос, і торби такі, що в багажник не влазять, а моєму батькові – одну пляшинку і “добрий день”? – я стояла посеред кухні, наче не на своїх ногах. – Олю, ну ти ж доросла жінка, сама все розумієш, – Андрій навіть погляду не відвів від телевізора, спокійно допиваючи чай. – Твоїм батькам нічого не треба, у них і так усе є, вони самі собі що хочеш куплять, а мої в селі на одну пенсію ледь кінці з кінцями зводять. – То це тепер мірило любові та поваги? – мій голос здригнувся від образи. – Якщо люди все життя гарували, не спали ночами і заробили собі на гідну старість, то їм і уваги від зятя не треба? Вони для тебе тепер просто “гаманці на ніжках”?
– Своїм батькам ти везеш і конверт, і пилосос, і торби такі, що в багажник не влазять, а моєму батькові…