Палко, гаряче цілував отець Олександр Оксану у невеличкому садку при їхньому храмі. І вона так само відчайдушно йому відповідала. Їх прихистило густе зелене листя бузкових кущів, і навіть місяць, здавалося, намагався не світити на дивну пару, чи то стидався, чи беріг закоханих від чужих очей…
В якусь мить Оксані дуже захотілося мати священнослужителя-друга. Саме друга, а не сповідника, наставника, духовного батька. Щоб просто розповідати йому…