Я чекала, що хоч цього Великодня буде інакше. Що ми нарешті поснідаємо разом, не з телефоном на столі, не з докорами в повітрі, не з тим самим відчуттям – ніби мене в цій хаті немає. Але вже о сьомій ранку Антон встав, мовчки вдягнувся й вийшов з хати. Без поцілунку, без слів. Лише – клац – двері. Сніданок я їла сама. Знову
Я чекала, що хоч цього Великодня буде інакше. Що ми нарешті поснідаємо разом, не з телефоном на столі, не з…