— Подарували й подарували, — кинув холодно. Я не відразу зрозуміла, що він не радий. Думала, може, не хоче показувати емоції. Але потім усе стало ясно. Він почав віддалятися. Відмовлявся говорити про мою машину, робив зауваження про те, що я «ще добре не вмію водити». А потім одного разу видав: — Ну що, тепер ти щаслива? Тепер ти незалежна? Я здивувалася: — А ти що, хотів, щоб я все життя в маршрутках тряслася? — У мене хоча б справжня машина, а не цей мотлох
Я сиділа у своїй машині, тримаючись за кермо й дивлячись у вікно. Усередині змішалися образа, злість і розчарування. Я думала,…