Вибач мене, Наталко, – тихо промовила Олена Сергіївна, витираючи серветкою сльози. – Я не знаю що тоді в мені “жило”. Але ти маєш мене, вже тепер, як мати, зрозуміти. Я просто хвилювалась за долю єдиного сина. Я дуже хотіла стати бабусею. Але зрозумій, раніше такого не було, бо чоловіки на всякі обстеження не ходили. Як-не-як, а це низько. Це вже тепер я розумію, що була не права. Я вже і перед священиком висповідалася, але тепер хочу і в тебе пробачення попросити
- Вибач мене, Наталко, - тихо промовила Олена Сергіївна, витираючи серветкою сльози. - Я не знаю що тоді в мені…