Орися знала, що батька не стало. Ми надіялися, що вона приїде провести його в останню путь, але цього не сталося. На моєму порозі дочка появилася за деякий час і замість того, щоб спитати, як ми тут, вона підняла тему татових грошей. Як би мені не було важко, я її прогнала. Але Орися не здавалася і приїхала знову. У моєму серці ще жевріла надія, що вона змінилася. Але коли одного вечора вона сказала: “Мамо, давай обговоримо твій заповіт”, усе стало на свої місця
- Ну що, мамо, тобі вже краще? – Орися присіла на край дивана й глянула на мене з таким виразом,…