Ми вечеряли всі разом за великим дерев’яним столом. Діти їли вареники, сміялися й розмовляли між собою. Атмосфера здавалася затишною, але я відчувала, що зараз щось станеться. – Ірино, а чому це твої батьки так часто беруть дітей до себе? – раптом запитала свекруха. – Невже їм більше за нас треба онуків? Я притихла. Це був прямий випад. – Ми намагаємося розподіляти час між обома родинами, – відповіла я спокійно, але всередині вже палала
– Я не розумію, Ірино, чому ти вважаєш, що я завжди проти тебе? – промовила свекруха, зітхнувши так, ніби їй…