– Та хіба ж ти мати, Оленко? Зозуля якась! Коли це нормальна жінка залишала своїх діток з чужою панянкою? Як ти взагалі спати можеш спокійно? – вичитує мене при кожній зустрічі мама. Та що там мама – всі знайомі. Але я звикла. Живу у своє задоволення, а чоловіку плачу на дітей аліменти. А та краля що хотіла? Прийти в трикімнатну квартиру на все готове, забрати мого чоловіка? Єгор знаходив собі “віддушини” на стороні, поки я варила борщ, прала пелюшки й укладала дітей спати. Спочатку я намагалася ігнорувати це. Як жінка, вихована в традиції “бережи сім’ю за будь-яку ціну”, я переконувала себе, що так живуть багато. Що дітям потрібен тато. Що чоловіки всі однакові, а моя роль – терпіти й берегти мир у домі
- Та хіба ж ти мати, Оленко? Зозуля якась! Коли це нормальна жінка залишала своїх діток з чужою панянкою? Як…