— Що сталося? — я відчула, як починаю кипіти. — Галина Михайлівна знала, що ми збираємо гроші на нові телефони дітям. Вона знала, що їм потрібна техніка для навчання, для ігор, для всього. І що вона приносить? По одній книжечці та по 100 гривень! Книжки, Андрію! У 2024 році! Ти розумієш, як це виглядає для дітей? — продовжувала я. — Вони отримали від однієї бабусі те, що справді хотіли, а від іншої — якісь марні книжки й смішні 100 гривень. Як вони тепер дивитимуться на твою маму?
Ввечері я все-таки не витримала і сказала чоловіку все, що думаю про подарунки його мами. — Знаєш, я більше не…