Зараз я умовляю Миколу віддати його матір в приватний будинок для людей похилого віку. Коли ми з чоловіком вирішили забрати його маму Марію Петрівну до себе, я була впевнена, що це правильний вчинок. Їй уже 83 роки, вона слабка і потребує допомоги. Моя улюблена мікрохвильова піч опинилася у коморі, бо “від неї тільки шкода, одна радіація”. А кухонний годинник зник кудись зовсім — “надто голосно тікає”. Її звички здалися мені дивними ще в перший тиждень. Наприклад, вона мала традицію перед сном шепотіти молитви — гучно і з притаманними їй інтонаціями, співами. Спочатку я не звертала уваги, але з часом це стало заважати: вона починала молитися о десятій вечора й могла не замовкати до півночі. А ще свекруха вважала, що ванна кімната – це місце для медитацій. Вона могла годинами сидіти у ванній, розмовляючи сама з собою. Одного разу, коли я наважилася запитати, чи все в неї гаразд, вона відповіла: — Я спілкуюся зі своїми предками. Вони допомагають мені приймати рішення. І це ще пів біди. Її улюблена звичка — збирати речі “про всяк випадок”. Вона ховає у своїй кімнаті все: порожні банки з-під варення, шматки старих тканин, навіть дитячі іграшки, які наші діти давно викинули. Її кімната поступово перетворилася на склад
Коли ми з чоловіком вирішили забрати його маму Марію Петрівну до себе, я була впевнена, що це правильний вчинок. Їй…