Тарас мій хоче, щоб сьогодні на Різдвяну вечерю на святвечір ми пішли до його мами, але дзуськи я на це підпишуся, мені з горловою вистачило минулого року! Ну і якщо на те пішло, ми своєю родиною Різдво вже в грудні відсвяткували. Але мама чоловіка старої закалки, тому у неї свято сьогодні. Одразу вам, дівчата, скажу: Боже борони мати таку свекруху, як у мене. 8 років ми вже одна сім’я, а я все ще іноді забуваю, що з цією людиною у нас різні дороги, яким краще не перетинатися від слова узагалі! Мене вистачило лише на перший день. А на другий ми не прийшли. А вчора Тарас знову за своє: «Давай Різдво з мамою зустрінемо, вона готує смачно». Бачити не можу вже її голубці! Тим паче – їсти! Але рік у рік відбувається одна дивина, яка ніяк не давала мені спокою. В цій родині тільки й розмов про те, які смачні голубці і котлети у свекрухи. Ну тільки й розмов про голубці, чесно-пречесно: які вона цього року приготувала, по якому рецепту. А рецепт один і той же раз у раз. “Оленко, а чого ти притихла? Чому нічого не хвалиш про мої голубці, не смачні?”
Тарас мій хоче, щоб сьогодні на Різдвяну вечерю на святвечір ми пішли до його мами, але дзуськи я на це…