Після того, як не стало мого зятя, дочка залишилася жити зі свекрухою, бо та дуже плакала і просила, що не зможе без них. Декілька років все було добре. Василинка працювала, робота під боком, діти навчалися. Та недавно вона зустріла дуже хорошого чоловіка. Як-не-як, а вона ще молода, їй треба кохати і бути коханою. Та свекруха навіть думати таке заборонила. Каже, що та може йти, а внуки мають з нею залишитися
Як допомогти моїй донечці бути щасливою, я не знаю. Живемо ми з чоловіком у селі, живемо самі, хоч і виховали…