Життя людини
Коли Господь створив людину. то спитав її:
– Скільки дати тобі життя?
І людина смиренно відповіла:
– Скільки Твоїй волі завгодно.
– Добре, – сказав Господь, – будеш жити 20 років.
Людина заплакала:
– Чому так мало життя Ти дав мені?
Підійшов осел, і сказав йому Господь:
– Тобі я даю 40 років. 20 років працюй і допомагай людині, а 20 відпочивай.
Заблагав осел:
– Важко мені буде. Скороти моє життя.
– Дай мені ці роки, – попросила людина.
Господь віддав людині віслюкові роки.
Підійшла до Господа собака.
– Живи 40 років. 20 років будеш слугувати людині, а 20 відпочивати.
Заблагала собака:
– Скороти, Господи.
Людина попрохала дати їй і ці роки.
Припленталась мавпа.
– Живи 40 років, – сказав їй Господь.
Заплакала мавпа:
– Скороти Ти моє життя!
Господь і її зайві роки віддав людині.
Прожив чоловік свої 20 років весело, яскраво. Все його радувало.
Оженився він. Настали віслюкові роки. став тягнути він ярмо важкого і сумного життя.
За ослиними роками настали собачі. Діти людини підросли, стали тягти з дому роками накопичене добро. Чоловік почав бурчати, всім став невдоволений.
Прийшли і мавпячі роки. Старий став чоловік. Ходить він до своїх дітей, онуків доглядає, кривляється, щоб діток позабавляти, сам на мавпу став схожий…
Так і проходить все людське життя.
“Велика книга притч”