Моє різдвяне щастя щороку приїжджає в термосумці пані Лідії разом із її “єдино правильним”
— Ти мені не мама, щоб вказувати! Ти лише моя бабуся! – ці слова
Двадцять років моє Різдво виглядало як конвеєр: п’ятсот вареників, десятки годин на кухні, і
— Краще б ти ці гроші віддала мамі на ремонт! — це були слова,
Коли Святослав зізнався мені у зв’язку з іншою, я вирішила мовчати заради майбутнього доньок,
— Твоя справа може почекати, а братові потрібна допомога зараз, — Галина Петрівна не
— Таню, ця сукня тобі не личить, вона надто яскрава, — сказав мені коханий
— Я не потребую ваших грошей, — сказав я синові, коли він спробував заплатити
— Це ж нешанобливо! Ти зраджуєш наші традиції! — вигукнула Галина, коли Тарас повідомив
— Я вирішила, що пропишу тут Миколку, — повідомила Вікторія, поки я стояла на