— Соломіє, вечеря мала бути на столі о 17:00, — голос Дмитра був спокійний,
– Пані Олено, я знаю, що це звучить трохи дивно, але… чи не могли
— Олено Іванівно, що ви мали на увазі, коли сказали, що Василь вів інше
– Тату, чому ти ніколи не розповідав? – Мій голос тремтів, коли я стояла
— Олено Іванівно, чому ви так погано завжди до мене ставились? — мій голос
– Мамо, ти знову залишила свою чашку на столі у вітальні! – голос Аліни
– Юлю, ти ж на мене ображаєшся, правда? – голос Романа Івановича звучав тихо,
— Валентино Іванівно, ми не можемо вас тут залишити, — холодно сказала Олена, стоячи
«Антоне, де мої гроші?» — крикнула я в слухавку, але почула лише гудки. Я
«Миколо, нам потрібні гроші, а не твої виправдання про затори!» — різко сказала Валентина,