— Мамо, це мій кардиган, — я стримувала голос, але в мені все кипіло, коли я побачила її в моєму улюбленому шоколадному светрі, що гріє мене в осінні вечори
— Мамо, це мій кардиган, — я стримувала голос, але в мені все кипіло,
– Світлано, ми з Віктором ремонт за 150 000 гривень закінчили! А ти коли в селі свій дім оновиш? Я, приховуючи роздратування, відповіла: – Ларисо, нам із Олегом вистачає на життя. 150 000 – не наш бюджет, але я рада за тебе. Вона загадково усміхнулася, ніби приховувала якийсь секрет, і пішла, залишивши мене гадати, що вона задумала цього разу
Я сиділа за своїм робочим столом, коли до кабінету увійшла моя подруга Лариса. Її
Я сиділа в своїй маленькій кухні, спостерігаючи, як п’ятирічний Максим старанно виводив у зошиті букву «А». Його язик злегка висунувся від зусиль, і я не могла не усміхнутися. Але тут до кімнати увійшла Юлія, наречена мого сина, і її обличчя одразу спохмурніло
Я сиділа в своїй маленькій кухні, спостерігаючи, як п’ятирічний Максим старанно виводив у зошиті
Я стояла на порозі батьківської хати, тримаючи в руках пакет із гостинцями, які мама зібрала для мого брата Тараса. Він із сім’єю вже сідав у машину, коли мама раптом обійняла його міцно-міцно і поцілувала в чоло, наче він був маленьким хлопчиком. Мені стало тепло від цієї сцени, але водночас щось кольнуло в серці
Я стояла на порозі батьківської хати, тримаючи в руках пакет із гостинцями, які мама
Я сиділа на кухні, тримаючи в руках теплу пляшечку з молочною сумішшю, коли Ангеліна, моя невістка, увійшла до кімнати. Її рухи були поспішними, ніби вона вже запізнювалася кудись. Я не втрималася і запитала: — Ангеліно, чому ти годуєш Софію сумішами? Ти ж знаєш, що для малечі найкраще природне вигодовування
Я сиділа на кухні, тримаючи в руках теплу пляшечку з молочною сумішшю, коли Ангеліна,
— Віро, ти серйозно? Ти просто візьмеш і підеш? — я сидів на краю ліжка, тримаючи в руках чашку холодного чаю, яку сам собі щойно розігрів. Мій голос тремтів від образи
— Віро, ти серйозно? Ти просто візьмеш і підеш? — я сидів на краю
Увесь магазин замовк. Продавчиня Віра зупинилася, тримаючи зефір над вагами, а дві жіночки біля прилавка переглянулися. Я відчула, як обличчя палає, але відступати не збиралася
— Олено, та ти що, серйозно? Три зефіри береш? — голос Марти лунав наче
– Мамо, ти серйозно? Знову? – голос Олени в телефоні тремтів від роздратування, але я чула, що вона ледве стримує себе
– Мамо, ти серйозно? Знову? – голос Олени в телефоні тремтів від роздратування, але
— Олено, це що за чек?! 350 гривень за якісь суші? — Марія Степанівна тримала в руках маленький папірець, її голос тремтів від обурення, коли я увійшла до кухні
— Олено, це що за чек?! 350 гривень за якісь суші? — Марія Степанівна
Я постукала у двері будинку моєї сусідки Софії, тримаючи в руках 1 000 гривень, які хотіла розміняти. Двері відчинила її донька Катерина, 17 років, а поруч стояв високий хлопець, років 21, із самовпевненою усмішкою. Вони трималися за руки, і я відчула, як усе всередині стиснулося
Я постукала у двері будинку моєї сусідки Софії, тримаючи в руках 1 000 гривень,

You cannot copy content of this page