iBilingua

– Сергію, я присягаюся, якщо тітка ще раз загляне в наш холодильник, я не стримаюся! – сказала я, вриваючись на кухню, де мій чоловік безтурботно чистив картоплю. – Кохана, заспокойся, – відповів Сергій, піднявши на мене здивовані очі. – Це всього на кілька днів. Я намагалась відновити дихання, але в голові крутився спогад про вчорашній ранок. Тітка Галя стояла біля моєї шафи, витягала мої светри й порівнювала їх за кольором

– Сергію, я присягаюся, якщо тітка ще раз загляне в наш холодильник, я не

життєві історії 0

— Марусю, ти не ображайся, але я такої ж думки, як і дружина твого брата. Ти стільки років в Італії на заробітках провела і не змогла собі і кімнатки в місті купити?, – сказала мені сусідка, коли побачила, що я в старенькій хатині баби і діда поселилася. — Оксано, та що тепер уже казати? Не до того було, — відповідаю їй. — Я ж гроші братові пересилала, хотіла, щоб сім’я його мала все, чого я не мала. — А тепер на старості літ будеш в тих обдертих стінах сидіти!, — дивується сусідка. — Та сама не знаю, як так сталося, — відповідаю я, а в самої очі на мокрому місці. Дожилася називається!

— Марусю, ти не ображайся, але я такої ж думки, як і дружина твого

життєві історії 0

– У Артема машина і квартира, бо він одружується, а мені буде бабусина двокімнатна стара квартира. І то тільки коли я догляну бабусю? – я кліпала очима і дивилася на маму, яка на кілька тижнів приїхала з Італії додому. Вона багато років уже там працює, тато живе вдома, в їхній двокімнатній київській квартирі. Ще у нас бабуся в своїй двокімнатній квартирі, яка вже слабенька

– У Артема машина і квартира, бо він одружується, а мені буде бабусина двокімнатна

життєві історії 0

В неділю невістка сказала в нервах, що наступного разу і мила дешевого мені не подарує, бо я, бачте, обезцінюю її старання. Але що я такого зробила? Я ж не в смітник її подарунок викинула, а акуратно положила разом з цінниками в шафу. Я ще не розпаковувала ні рушники, ні штани на флісі, бо використовую з минулих років. Чомусь Ліля вважає, що я чиню не красиво. Якась дивна. Я ж ціную і оберігаю її подарунки. Щоб на довше хватило

В неділю невістка сказала в нервах, що наступного разу і мила дешевого мені не

життєві історії 0

– Галино, ти занадто ревнива до моєї турботи про Романа, – дорікнула свекруха. Я, не витримавши, відповіла: “Ніно Микитівно, я шаную ваше піклування, але це наш медовий місяць. І якщо ви вирішили приїхати без запрошення, то, будь ласка, поверніть гроші Роману. Цей готель недешевий, б я сама його обирала, плануючи романтичний відпочинок для двох”. Свекруха дуже засмутилася й почала складати свої речі, назвавши мене невдячною

– Романе, ти впевнений, що твоя мама випадково опинилася в Карпатах в той час,

життєві історії 0

Якби Віра мені хоч слово сказала, що догадується про іншу жінку в моєму житті, я б подумав, як усе залагодити. Але ж ні, вона мовчала, і навіть влаштувала на мій 45-й ювілей шикарне свято, в якому розсекретила свій подарунок – розлучення! Річ у тім, що я цю Ірину не кохаю, просто час від часу зустрічалися. Ну яка ж це зрада? Я жив з Вірою, з нею в мене двоє чудових дітей, і я не збирався нічого змінювати. Але вона просто взяла і викреслила мене зі свого життя

Якби Віра мені хоч слово сказала, що догадується про іншу жінку в моєму житті,

життєві історії 0

Сьогодні ми святкували одинадцятий день народження мого онука Артемка. Ще зранку я мала передчуття, що свято не обійдеться без несподіванок. Я завжди любила порядок у всьому, тож приїхала дещо раніше, щоб упевнитися, що підготовка йде за планом. У коридорі зустрів мене син, Дмитро, усміхнувся й запросив заходити далі. – Мамо, проходь, Марина вже все накрила, – сказав він. – Добре, сину, – відповіла я, струшуючи сніг із пальта. – А де іменинник?

Сьогодні ми святкували одинадцятий день народження мого онука Артемка. Ще зранку я мала передчуття,

життєві історії 0

— Оленочко, та ми сьогодні всього лиш утрьох, — замість вітання каже моя свекруха Поліна Володимирівна у той моммент, коли вже ломиться через поріг з черговою групою своїх “колежанок”. — Ти ж якісь смаколики маєш у холодильнику, я сподіваюся? Свекруха подарувала нам квартиру, але тепер заявляється зі своїми подружками без попередження. Може привести їх дві, три, п’ять. Я ж у декреті, все одно нічого не роблю, отже, маю їх обслуговувати: каву, чай подавати. Так, я завжди маю смаколики у холодильнику, бо я кондитер. Я печу і готую на замовлення. Але ці “гості” не просто беруть смаколики. Вони приходять, як до ресторану

— Оленочко, та ми сьогодні всього лиш утрьох, — замість вітання каже моя свекруха

життєві історії 0

Після того, як моя дочка Світланка привела на світ трійню: дві дівчинки і хлопчика, я була її правою рукою. Кожного дня я приходила до них і допомагала з малюками. Це не легко і я це розумію. Але одного разу повернувшись в свій величезний будинок я задумалася. Ввечері я поговорила з чоловіком і ми прийняли, як на мене, найкраще рішення в житті

Після того, як моя дочка Світланка привела на світ трійню: дві дівчинки і хлопчика,

життєві історії 0

Коли Олена повернулася й почала збирати дітей, я, зібравшись на силі, виставила їй рахунок за розбиту вазу. Це був не тільки матеріальний жест; для мене це було ще й бажання показати, що мої подарунки й праця мають цінність. На жаль, моя пряма відвертість Олені не сподобалася. Вона обурено заявила: – Богдано Андріївно, ну як вам не соромно? Це ж просто діти! – Її голос тремтів від образи. – Невже ви хочете, щоб я оплачувала кожну випадкову дрібницю?

– Богдано Андріївно, ми буквально на пів годинки, – прошепотіла Олена, ледь переступивши поріг