iBilingua

Тимофій за графіком на роботі у нічну зміну. О 6:30 ранку підстрибую від дзвінка у двері. Плетуся дивитися в вічко, думаю: «Зараз комусь буде непереливки». Бачу, що за дверима стоїть мій чоловік із букетом червоних троянд. А за його плечем якась білявка маячить. – А нічого, що я сто разів казала, що ми серед одружених друзів як білі ворони, що матінка моя мене проїла скиглями про весілля? Нормально тобі було, коли твої приятелі жартували, що я тимчасовий варіант, поки ти собі дружину зі своєю житлоплощею підшукуєш, щоб на оренду більше не витрачатися? Їсть в основному макарони та й орендну плату за зняту ним самостійно однушку насилу витягає. А мама каже, що я втратила останній шанс, що треба берегти такі багаторічні стосунки

На Тимофія я витратила 10 років. Це ми стільки зустрічалися і 5 з них

життєві історії 0

Все б було добре, якби ви, Тамаро Василівно, не ойкнули на весь голос!, – сказала мені невістка в той момент, як мій онук падав під стілець. – Ну а як інакше, Анно? Я ж жива людина, і як кожна мама і бабуся, хвилююся за здоров’я онука, – відповіла я невістці. Всі гості вже розійшлися, а я досі відчувала на собі погляд невістки. Було таке враження, що вона велике “це-бе”, а я так, якась прислуга в домі

– Все б було добре, якби ви, Тамаро Василівно, не ойкнули на весь голос!,

життєві історії 0

Ну, зрозуміло, що дві господині на одній кухні згоди не дійдуть. Та й дратують мене вже чужі звички. У ванну щоб потрапити, треба пів години у черзі відстояти. Онук народився – вередує всю ніч. А мені вже хочеться тиші та спокою на старості років. Щодня згадую маму за те, що вона перевернула таку аферу. Добре, що хоч усю квартиру на Бориса не відписала

– Ну, що може бути хорошого в комуналці? Нічого! – бідкається Валентина Іванівна. –

життєві історії 0

Ти колись щось нормальне приготуєш? Чи ти тільки плов та картоплю вмієш варити? Харчуватись потрібно різноманітно. Про чоловіка зовсім не думаєш, – продовжувала мене дошкуляти свекруха. Але де мені взяти час на різноманітність, якщо дитина цілодобово на руках? – Гуляти з дитиною треба за будь-якої погоди і двічі на день. І що, що в тебе гарячка? Випий щось та йди на вулицю. Сину потрібне свіже повітря, – чіплялася свекруха, коли я занедужала

Я не можу вже сидіти в декреті – просто не можу і все. Чоловік

життєві історії 0

Свахо, приїдьте на своїй автівці і завезіть мене в клініку. Щось тиск мені знову скочив, – сказала мені мама Анни, моєї невістки. – Ну звісно, я вас завезу, – відповіла я сідаючи в автівку. А про себе так подумала, чому її взагалі так швидко цього разу відпустили. Всі попередні рази тримали тиждень, а то і десять днів на стаціонарі, а тут всього чотири дні. І тільки вислухавши лікаря, я зрозуміла, в чому причина

– Свахо, приїдьте на своїй автівці і завезіть мене в клініку. Щось тиск мені

життєві історії 0

Привіт, синочок! Як день пройшов? А я котлеток твої улюблених насмажила, з капустою, все як ти любиш, – протараторила на одному диханні свекруха. Я ж стояла позаду неї, як за шафою, яка не давала й приступити до “її об’єкта”. Виходить так, що я і зустріти чоловіка нормально не можу. Вітя також дивний, ні, щоб маму відсунути і поцілувати дружину. – О, котлетки це супер. Я весь день мотався по об’єктах. Голодний, як собака. Тоді моя свекруха щаслива йде на кухню і обходжує свого синочка. Вона робить те, що раніше робила для Віктора я

– Привіт, синочок! Як день пройшов? А я котлеток твої улюблених насмажила, з капустою,

життєві історії 0

Наталю, це все звичайно добре, але ти нам винна шістсот гривень і це я заокруглив тобі в плюс і не рахував попередню продукцію, – сказав я сестрі, коли та подякувавши сідала в автівку. – Ти жартуєш, Петре? Ми ж рідня! Які гроші?, – спантеличено відповіла Наталя, а її руки затремтіли так, що аж сумка впала на землю. – Нам тут м’ясо, яйця і картопля з неба не падає. Все господарство, яке ти тут бачиш, на наших руках. Ти ж на роботу ходиш? Ходиш? Гроші отримуєш? Отримуєш! Ось і ми хочемо за свою роботу гроші

– Наталю, це все звичайно добре, але ти нам винна шістсот гривень і це

життєві історії 0

Ромчик отримував від нас кишенькові гроші, але і їх не вистачало. Тому ми з дружиною давали синові сотню-другу, а він витрачав їх на піцу чи іншу смакоту. Він вимагав, щоб у нього було все, що він тільки захоче. Він їв тільки свіжо приготовлені страви і “сьогоднішній” хліб. У ванній стояли хороші фірмові шампуні і гелі для душа. Ми готові були для сина на все. Я з побоюванням чекав на той час, коли син зрозуміє ціну грошам. І він настав. Ми з Софією поїхали його провідати і не впізнали

Ромчик – наша єдина дитина, яку ми в буквальному розумінні вимолили у Всевишнього. Після

життєві історії 0

Ось тут ми поставимо двоспальне дубове ліжко. А над нами буде підвісна стеля з красивим світильником, – сказала дочка, коли показувала квартиру, яку вони нарешті купили. – А де ж ви мене притулите, – запитала я несміливо. – Ой, мамо, ти ж завжди нам казала, що молоді повинні жити окремо. Та й ми так подумали, що тобі в такому віці кудись переїжджати, не годиться. Та й тато ж в селі спочиває. Ти коли хочеш, до нього прийдеш, свічечку запалиш, квіточку посадиш. Там тобі краще буде. – Я прикрила рукою обличчя, щоб не показувати, що я плачу

– Ось тут ми поставимо двоспальне дубове ліжко. А над нами буде підвісна стеля

життєві історії 0

– О ні, Тарасе! Твоя мама з нами жити не буде! Інакше я на розлучення подаю образу, вибачай, – це я вчора чоловіку категорично заявила. Я виходила заміж у червоній сукні, свекруха про це знала заздалегідь. У РАЦСі подарувала мені шикарний букет жовтих троянд з метровими зеленими стеблами. Через них я виглядала на фотках як світлофор. А розтратилася на цю красу свекруха не випадково: вона підійшла до мене між ділом і уточнила, що жовті квіти – це на розлуку. Після весілля свекруха зі свекром виділили нам чоловіком квартиру, але порожню. Вікна старі, меблі не було. Облаштовуйтесь, мовляв, і живіть, вам лишиться квартира

– О ні, Тарасе! Твоя мама з нами жити не буде! Інакше я на