iBilingua

– Та ти геть без розуму, Ярино, – сказала мені Марічка, не моргнувши. – У тебе ж все є! Антон тебе не ображає, не дивиться на “біленьку”, гроші додому носить. Що тобі ще треба? – Щоб мене любили, Марічко. Щоб не жилося з людиною, як із квартирантом, – відповіла я тихо, намагаючись не затремтіти голосом. – Я не знаю, коли ми в останнє говорили… ну от по-справжньому, не про борщ, не про пральну машинку. – Ой, та перестань, – махнула вона рукою. – У всіх так. То діти, то робота, то ці новини. Щастя – це стабільність, а не метелики в животі. Я мовчала. Але у моєму животі вже давно не було метеликів. Там оселилася пустка

– Та ти геть без розуму, Ярино, – сказала мені Марічка, не моргнувши. –

життєві історії 0

— Є варіант для бізнесу: відкриваємо магазин автозапчастин. Працюєш зі мною. Прибутки поділимо. Усе легально. Головне — стартовий капітал. — А якщо ми продамо квартиру, а бізнес не піде? — спитала я. — Що тоді?

Всі знають краще за мене. Ми з чоловіком живемо разом уже 21 рік. І

життєві історії 0

Спадкова квартира в Києві, від якої лише неприємності

Коли полинув на небеса мій батько, я не плакала. Сльози давно закінчилися ще в

життєві історії 0

Я завжди намагалася бути доброю свекрухою. Не втручатися у справи молодих, підтримувати, коли просять, мовчати, коли не просять порад. Але, видно, цього разу я переступила межу. Вперше дозволила собі висловити думку — і стала «поганою свекрухою» та «поганою матір’ю» водночас

— Та я в курсі, — відповів сват. — Не хвилюйся, твоєму синові так

життєві історії 0

Я багато років гарую в Чехії на заробітках, щоб моїй дружині і дітям краще жилося. Я не перевіряв куди йдуть гроші, оскільки довіряв Ніні, а даремно. Одного разу мені зателефонував кум і повідомив, що бачив мою дружину в торговому центрі і не саму. Я не хотів в це вірити, тому ввечері вирішив поговорити з нею “на чисту”. – А як ти хотів, щоб я тут жила? Мені ж важко! Я почуваюсь покинутою всім світом!

Я багато років гарую в Чехії на заробітках, щоб моїй дружині і дітям краще

життєві історії 0

Щоб врятувати свій шлюб я зібрався думками і пішов за порадою до своєї тещі. Зінаїда Іванівна розумна жінка, хоча ще з тим характером. Я всяке очікував, але тільки не те, що порадила зробити вона. Як би мені важко не було, але я зібрав в сумку найнеобхідніше і чкурнув до діда в Карпати. Дзвінок від дружини не забарився!

Щоб врятувати свій шлюб я зібрався думками і пішов за порадою до своєї тещі.

життєві історії 0

– Що це за кредит на 375 000 гривень?! – спитала я, дивлячись на Андрія так, ніби вперше його бачу. В руках тримала листа з банку, який випадково знайшла в кишені його куртки, коли перебирала речі для прання. Там було чітко вказано: строк погашення – 48 місяців, щомісячний платіж – 11 250 грн. Я перечитувала ці цифри кілька разів, ніби від того вони мали стати меншими. Ми роками економили, я рахувала копійки на шкільне приладдя й харчі, і раптом – такий кредит

– Андрію, ти можеш пояснити, що це за повідомлення від банку на твоєму телефоні?

життєві історії 0

– Твоя мама мені мішає, Юлю. Я не готовий до останнього з нею жити під одним дахом! Вона тут зайва, як не крути! – наголосив мені чоловік. – Любомире, зайва? Це ж моя мама, а не стара газова плита, яку виносять у підвал, коли купують нову техніку! – Та я не це мав на увазі… просто, ти ж сама сказала, що вона весь час втручається… І я не можу розслабитись у себе вдома. Це неправильно?

– Твоя мама мені мішає, Юлю. Я не готовий до останнього з нею жити

життєві історії 0

– Віко, мама каже, що хоче профінансувати все весілля, – сказав Назар одного вечора, показуючи мені смс. – Каже, ви нічим не будете перейматись. – Це щедро… Але вона не спитає, чого хочемо ми? – Та що ти починаєш. Вона ж хоче як краще. Зал був обраний без нас. Плаття – куплене без моєї участі. Меню – затверджене зі словами “так воно буде солідно”. Я все менше впізнавала своє весілля, і все більше втрачала себе. – Софіє Василівно, я хотіла іншу сукню. Легку, мереживну. Ви ж бачили мої ескізи

Спонсорувала наше весілля моя свекруха, але це була не знахідка, а цирк. Вона навіть

життєві історії 0

Для мене дві мої онучки-погодки – Наталочка і Оленка. Бо ті імена, якими їх назвали невістка і син, ну це ні в які ворота. Мені вони дуже, дуже не подобаються. І я називаю дітей по-своєму. Невістка на мене ображається, іноді ми сперечаємося з нею з цього приводу. Але оце на днях я з нею взагалі вирішила поговорити і сказала, що якщо на повноліття діти не змінять справді імена, знаєте, я свої дві квартири, які їм планую лишити у спадок, на них не перепишу

Для мене дві мої онучки-погодки – Наталочка і Оленка. Бо ті імена, якими їх