iBilingua

Мам, у тебе ж є гроші, чого ти собі всього шкодуєш?, – відкриваючи холодильник, який був майже пустий, запитала я маму. В той час вона й присіла на кухні і з побілівшим обличчям розказала мені, що вже рік часу, як перебивається на одну пенсію, бо позичила всі заощадження своїй сестрі

– Мам, у тебе ж є гроші, чого ти собі всього шкодуєш?, – відкриваючи

життєві історії 0

Петре, я починаю хвилюватися, чи доживу я до онуків, – почала я говорити до сина одного разу, коли ми сиділи за вечерею. Він подивився на мене трохи весело і відповів: “Мамо, я розумію, що ти б хотіла онуків вже і зараз, але я поки не готовий. Можливо, тобі допоможе собака. Що ти кажеш?”. У цей момент я відчула, як з-під моїх ніг пішла земля

Мій син Петро завжди був красивим і харизматичним. Ще з підліткового віку навколо нього

життєві історії 0

Марто, а на тумбі біля твого Дем’яна є стакан з водичкою для зубів?, – сміючись розпитували мене подруги. Мене це не турбувало, бо хоч Дем’ян мені і в дідусі годиться, він забезпечував мене і моїх донечок з ніг до голови. – Ви мені просто заздрите!, – відповідала я і була впевнена, що ніщо не помішає нашому щастю. Але це не так. Дем’ян загримів в лікарню. Я поставила його на ноги, але після, його покинула. Я не збираюся до останнього піклуватися про цю людину. Я просто втомилася

Після кількох розчарувань я таки зустріла свого ідеального чоловіка. Мене не турбувала різниця у

життєві історії 0

Мамо, коли ти вже повернешся додому? В мене своє життя, діти, проблеми, а тут ще й татові догоджай, – сказала дочка по телефону. – А тато що, немічний, щоб ти йому догоджала? Бери свою сумку і їдь додому. Теж мені знайшовся, принц датський. Нехай вчиться жити, не маленький

– Мамо, коли ти вже повернешся додому? В мене своє життя, діти, проблеми, а

життєві історії 0

Чоловік поїхав в Німеччину на заробітки через брак коштів. Коли ми з дітьми його проводжали, то й не здогадувалися, що все це в один кінець. В Україні ми сам на сам залишилися, мало того, що без підтримки, так ще й з боргами, у які нас ввів Данило

Чоловік поїхав в Німеччину на заробітки через брак коштів. Коли ми з дітьми його

життєві історії 0

Я підмітала подвір’я, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшла дочка, зять і двійко моїх вже дорослих онуків. Я не бачила ніби й рідних мені людей десять років. – Як тільки дізналися де я живу, – подумала я про себе. – Дай Боже здоров’ячка, мамо! Хватить вже ображатися. Ми ж не чужі один одному. Ось, глянь, Остап копія ти, а Назарко чистий батько. Хіба ж ні? В одну мить мені хотілося їх всіх обійняти, але почуття, які я пережила з ними раніше, спливли на поверхню

Я підмітала подвір’я, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшла дочка, зять

життєві історії 0

Мій чоловік не хоче платити аліменти колишній, і я його підтримую, та що там готова аплодувати йому за це! Так, я розуміла, що виходжу заміж за чоловіка, у якого є діти. І все ж ми з Романом абсолютно праві зараз. Ми не бачимо, куди йдуть його гроші. Що поганого в тому, що чоловік цікавиться, на що витрачаються дитячі гроші? Він же колишній на дітей щомісяця перераховує 10 тисяч гривень. Роман третину нашого доходу, платить як аліменти, сума велика, як бачите. Достатньо, щоб діти 7 і 9 років мали все, що треба. Я порахувала якось, так на ці гроші вже можна було машину купити, нехай і не нову, але все ж таки. А хлопці одягнені не знаю у що, на їжу, коли він їх до нас бере, накидаються, ніби з безлюдного острова. Днями забрали їх у вихідні до себе. Молодший у зелених бульбах під носом і сльозах каже

Мій чоловік не хоче платити аліменти колишній, і я його підтримую, та що там

життєві історії 0

Іване, якщо тобі так потрібне те м’ясо, то звільняйся з роботи, переїжджай в село і господарюй на здоров’я, – сказала я брату. – Може вже хватить на мамі їздити. Та тобі вже сороківка на носі, а тобі все під ніс принеси й подай

– Іване, якщо тобі так потрібне те м’ясо, то звільняйся з роботи, переїжджай в

життєві історії 0

Живу я, на щастя, в сусідньому під’їзди з сином і невісткою і бачу і знаю все, що відбувається у дітей. А як інакше, у мене один син і я маю бути впевнена, що моїй дитині добре живеться! Господиня Улянка файна, я не чіпляюся. Але от зі стилем і смаком у неї якось не дуже, щиро кажу. Я спостерігала від самого початку. Ну не вміє Улянка гарно вбратися так, аби їй личило. А це я вирішила невістці на 30 рокі шикарний подарунок зробити. Ювілей як не як. Та дуже розчарувала мене Уляна. До сліз сумно і прикро. Я ж гроші відкладала з пенсії, яка у мене й так три тисячі гривень з маленьким хвостиком. Ну але за пів року якусь суму та й відклала, економила. І напередодні невістчиного ювілею об’їхала на велосипеді, аби не витрачатися ан маршрутку, всі секонди нашого чималенького райцентру. А їх з десяток – та набереться. Там же хороші речі які трапляються! Два дні витратила, зморилася геть, але зібрала таки для Уляни чотири повноцінних комплекти вбрання. На всі випадки, як то кажуть. Я дуже старалася

Живу я, на щастя, в сусідньому під’їзди з сином і невісткою і бачу і

життєві історії 0

Не встигла я відмити зачухану плиту – а тут Мирослав зі шматком фольги. Якось я виявила, що мій улюблений банний рушник прикрасився великою діркою. Чоловік пояснив: а щоби не падало з гачка на стіні! За вікном – італійське море. Але до нього був довгий шлях. Я вийшла заміж за пристойного чоловіка, старшого за мене. Приїхала до Мирослава жити з великою валізою різнокольорових суконь, туфель, елегантних костюмів. Вдома у Мирослава не ховалося сюрпризів, але квартира була «дуже холостяцькою»: незатишною, без фіранок, з якоюсь сумною ганчірочкою замість нормальної губки для посуду. Особливо зворушив мене тоді посудний рушник з великою діркою. За цю дірку він і чіплявся на гачок. Я побачила це і щось в душі защеміло: зрозуміла, що просто зобов’язана вийти за Мирослава заміж, такою самотністю і глухою чоловічою неприкаяністю віяло від рушника. Побралися ми. З’їхалися. Я щедро обвісила квартиру фіранками, прихватками, якимись кумедними милими дрібницями обставила, вбралася в улюблений оксамитовий халат. Халатик мій Мирослав оглянув критично. Запитав, чи нема чого простішого. Це був тільки початок, дівчаточка!

За вікном – італійське море. Але до нього був довгий шлях. Я вийшла заміж