життєві історії 0
Я до вас на свята не приїжджала, то ж тепер хоч відпочину в санаторії в Закарпатті, – сказала Лідія Петрівна, коли дзвонила на вайбер. – Андрійку, в тебе ж завжди на карті гроші є. Ти мені сьогодні 20 тисяч перекинеш, чи вже завтра? Я ледь не поперхнулася булочкою, яку саме смакувала. В голові відразу промайнули всі ті роки, коли ця жінка приїжджала до нас на всі свята, починаючи з Різдва, Великодня і закінчуючи навіть днем народження нашого молодшого сина. І жодного разу, жоднісінької копійки на продукти чи подарунки не витратила
– Я до вас на свята не приїжджала, то ж тепер хоч відпочину в
життєві історії 0
Три місяці тому я провела чоловіка в останню путь. Це були важкі часи, але я повинна була взяти себе в руки. Ми з Борисом виховали двійко чудових дітей, які, хоч і дорослі, потребували моєї підтримки. Та вияснилось, що підтримки потребую я. – Мамо, як при надії? Від кого?, – було перше враження дочки. А потім у цікавому стані я зізналась і сину
Три місяці тому я провела чоловіка в останню путь. Це були важкі часи, але
життєві історії 0
– Настю, це не зовсім нормально. Я хочу дуже серйозно з тобою поговорити. Артему 6 років, а він у тебе сам смажить яйця, котлети і навіть піцу мені хотів приготувати. Ти розумієш, що так не повинно бути? Я вже не стрималася і висловила невістці все, що думаю. У сина і невістки я буваю нечасто, бо живу в райцентрі. У мене своє господарство, город, клопоти, тому вириватися в місто вдається лише раз на кілька місяців. Але цього разу я приїхала, щоб пройти лікарів і заодно навідати родину сина
– Бабусю, я тобі яйця посмажу або піцу зроблю? Я все вмію сам! Я
життєві історії 0
Оці їхні вареники і пиріжки – в тому сіль, в тому кришка від пляшки, в тому цукор замість начинки, в тому перець, в тому жолудь, в тому каштан. І це, знаєте, от половина пиріжків і вареників з такими всякими приколами. І ще кілька традицій несуразних, від яких мене, якщо чесно, трохи коробить. Коли тобі попадається пиріжок зі стручком червоного перцю, який також може попастися дитині. Ну це таке собі я вам скажу
Оці їхні вареники і пиріжки – в тому сіль, в тому кришка від пляшки,
життєві історії 0
– Мамо, розумієш, ти повинна дати моїм свекрам гроші на ремонт будинку, адже ми живемо з ними. Це я, твоя дочка, твоя онучка, твій зять. Тобі ж не байдуже, в яких умовах ми живемо? Це приблизно 700 – 800 тисяч гривень, ми з батьками вже підрахували приблизно. Я слухала дочку
– Мамо, розумієш, ти повинна дати моїм свекрам гроші на ремонт будинку, адже ми
життєві історії 0
– Хіба це котлети? Олена, ти що в них, туалетного паперу напхала? – скривившись, мама Сашка відсунула від себе пюре з котлетою. – А пюре, ти бачила, які в ньому грудочки? Ну-ну, не думала я, що син мій таку господарку недолугу обере. Ну, прийдеться тебе вчити і виховувати! – підвела підсумок свекруха. Я готова була провалитися крізь землю.
– Хіба це котлети? Олена, ти що в них, туалетного паперу напхала? – скривившись,
життєві історії 0
Я спостерігав, як діти розпаковують усі ці електронні чуда – смартфон, нові навушники, ноутбук. Я також відчув на собі переможний погляд Артема, свого брата, якого багато років не бачив. Але це й не дивно: на фоні його подарунків, наші з дружиною книжечки й пазли виглядали жалюгідно. Артем так і не зрозумів, що ми рахуємо кожну копійку
Я спостерігав, як діти розпаковують усі ці електронні чуда – смартфон, нові навушники, ноутбук.
життєві історії 0
Дочка поїхала. Квартира здавалася ще більшою і порожнішою. Степан вирішив зробити собі каву і підійшов до кухонної шафи. Там, на верхній полиці, стояв сервіз, подарований йому і покійній дружині на весілля. Той самий, з якого вони жодного разу не пили – він чекав на “особливий випадок”. І ось цей випадок настав
Степан мовчки дивився у вікно. За вікном падав сніг, обережно вкриваючи землю білим полотном,
життєві історії 0
– Та ти що, це ж традиція! Один стакан – і ти своя, – додала свекруха. – Ох, Віко, ну як так можна? Це ж сервіз, який я тільки на свята дістаю! Я стояла посеред кухні, стискаючи в руках піднос із тарілками, які щойно розлетілися на підлогу. Шматочки посуду лежали всюди, і я тільки встигла підняти очі, як почула з-за спини голос свекрухи
Я стояла посеред кухні, стискаючи в руках піднос із тарілками, які щойно розлетілися на
життєві історії 0
В конверті, з яким я прийшла до свахи, лежало 200 євро. Ну, я можу собі це дозволити, оскільки працюю за кордоном. Зараз оце на місяць приїхала додому на новорічні свята. У моєї свахи було День народження, точніше, ювілей. Але потрапити до неї в самий день свята я не змогла, бо мала дуже важливу зустріч по роботі. Я співпрацюю з деякими українськими підприємствами, і це для мене важливо, тому довелося їхати. Наступного дня я вирішила піти привітати її особисто. Поклала в конверт 200 євро
В конверті, з яким я прийшла до свахи, лежало 200 євро. Ну, я можу

You cannot copy content of this page