Мамо, Світлана — моя доля, не лізь! — огризнувся Руслан, коли я в черговий раз застерігала його від її жадібних планів. Але той запис, де вона хизувалася подрузі аліментами й квартирою, лежав у моїй кишені, готовий викрити правду — і тепер я чекала моменту, коли син сам побачить її справжнє обличчя
— Мамо, Світлана — моя доля, не лізь! — огризнувся Руслан, коли я в
Скільки це коштує, Микито? — запитала я чоловіка, дивлячись на блискучий планшет, поки сосиски з акції холодніли на тарілці перед дітьми. Він знизав плечима: “Тисячу-дві, інвестиція для роботи”, — а я відчула, як серце стискається від провини за неякісну їжу, яку Сашко й Соломійка ковтають без слова
— Скільки це коштує, Микито? — запитала я чоловіка, дивлячись на блискучий планшет, поки
— Мамо, ти що, серйозно? Платити нам за дідуся, ніби за роботу? — вигукнув Андрій, хитаючи головою, поки я намагалася пояснити, як сестра Галя раптом оживилася з подарунками, аби вхопити стару хату з грушею в спадщину після діда. Я мусила підкупити синів, бо мої щоденні чаї й город не переважать її міські обіцянки
— Мамо, ти що, серйозно? Платити нам за дідуся, ніби за роботу? — вигукнув
Катю, тебе удочерили, дивись, ось документи! — прошепотів Андрій хрипко, простягаючи мені стопку паперів, знайдених у шухляді маминого комода. Смуток від втрати батьків ще не минув, а ця звістка подіяла сильніше: вони не розповідали про корені, які я вважала своїми, і тепер усе наше спільне минуле з братом тріщало по швах
— Катю, тебе удочерили, дивись, ось документи! — прошепотів Андрій хрипко, простягаючи мені стопку
— Ти виїла всі мої соління і ще смієш просити гроші за “турботу”?! — вигукнула я на Оксану, яка перетворила нашу квартиру на табір для свого племені за тиждень нашої відсутності. Холодильник порожній, ванна в грязюці від дитячих ігор, а ліжко — як після пікніка. Ігор мовчав поруч, але її нахабний сміх у слухавці натякав: ця зрада тільки починається
— Ти виїла всі мої соління і ще смієш просити гроші за “турботу”?! —
— Ти моя дочка, маєш бути поруч, коли я скажу, — рявкнув тато, кидаючи ложку на стіл, де ми щойно вечеряли. Позика на 20 000 врятувала нас від виселення, але тепер я бігала до нього щотижня, миючи підлогу й готуючи, поки Назар вантажив ночами коробки, щоб віддати частину
— Ти моя дочка, маєш бути поруч, коли я скажу, — рявкнув тато, кидаючи
Коли я отримала у спадок квартиру від тітки, одразу втекла від матері. – Та ти без мене пропадеш, доню. Вертайся, поки не пізно!, – голосила вона. Та я стояла на своєму, ніби відчувала, що десь тут криється велика таємниця. І я таки її розкрила. Ці конверти зі старого серванту перевернули моє життя з ніг на голову
Коли я отримала у спадок квартиру від тітки, одразу втекла від матері. – Та
Свекруха кликала мене не по імені, а “та”, і якось дуже дивно до мене відноситься. Але я знайшла спосіб нагадати їй про повагу, і не дозволила витирати об себе ноги
Свекруха кликала мене не по імені, а “та”, і якось дуже дивно до мене
– Мамо, терміново забери хлопців, бо Олена занедужала, а я на зміну! – вигукнув Тарас у слухавку, не даючи й слова сказати. – Синок, я ж планувала на дачу, бур’яни вже лізуть, – спробувала я заперечити. – Мамо, ну будь ласка, ти ж тепер удома, час не проблема, – відмахнувся син, ніби то дрібниця
– Мамо, терміново забери хлопців, бо Олена занедужала, а я на зміну! – вигукнув
Свекруха дала нам “на чорний” день 20 000 гривень. Я була дуже рада такій фінансовій подушці, і вирішила її заховати в шафу. На щастя, на той час вони не були потрібні. Але щастя тривало не довго. В той момент коли я тримала пустий конверт, з-під моїх ніг пішла земля. Найгірше те, що я без розслідування знала, хто винен у цій крадіжці
Свекруха дала нам “на чорний” день 20 000 гривень. Я була дуже рада такій

You cannot copy content of this page