iBilingua

Свекруха все життя на заробітках в Італії, а нам з чоловіком і копійкою не допомогла. Самі дітей на ноги ставили і хату яку з “о” вимахали, подвір’я бруківкою покрили. Але що найсумніше, що все це односельчани приписують Вірі Богданівні. “Ну де б ви самі до такого доробилися. Ти маєш своїй свекрусі ноги цілувати, що так вас тягне”. А мені хоч плач. Що я, що чоловік, працюємо з ранку до ночі, а всі “лаври” їй

Мені перед односельчанами соромно. Всі думають, що це нам свекруха з Італії гроші висилає,

життєві історії 0

В один голос бабусі і мама, а потім і свекруха мені торочили: годувати коханого чоловіка лише домашнім. «Запам’ятай, онучко: перше, друге і компот». Але я ще тоді майбутній свекрусі в очі щиро заявила: ставати до плити щодня не збираюся, навіть якщо її син купить мені будинок чи квартиру. Навіщо, якщо можна пообідати у кафе? Чому сучасні чоловіки вважають, що ми зобов’язані їх годувати? – запитала я у свекрухи Надії Григорівни. І вона розгубилася

В одни голос бабусі і мама, а потім і свекруха мені торочили: годувати коханого

життєві історії 0

Мені 52 роки, я мама трьох чудових синів і пишаюся цим. Чоловік полинув на небеса кілька років тому, але я навчилася жити сама і маю надію ще влаштувати своє особисте життя. Але – згодом, ще минуло мало часу. У мене все добре, крім одного – середня невістка. От я вам розповім про це чудо, яке живе в Німеччині і навіть дякувати за подарунки не вміє, не те що за сина! Вже хочу подзвонити свасі Наталі і поговорити, як вони погано виховали дочку. І думаю, що правильно зроблю. Хтось має їй про це сказати!

Мені 52 роки, я мама трьох чудових синів і пишаюся цим. Чоловік полинув на

життєві історії 0

Мені 52 роки, чоловіку Роману – 55. Ми другий рік всього живемо разом. Живемо удвох, окремо. Але! Щонеділі ми з чоловіком ходимо на обід до його мами. І це щось з чимось, я вже сивію. Розумієте, це єдиний спільний вільний вихідний день із чоловіком. А я маю його присвятити чужій літній бабусі! Маму свою чоловік і сам не любить, сам про це говорить. Навіть не пам’ятає точну дату її народження, йому завжди нагадують про це. Ніколи не дарує їй квіти та подарунки, навіть на день народження

Мені 52 роки, чоловіку Роману – 55. Ми другий рік всього живемо разом. Живемо

життєві історії 0

Двоюрідні брати і сестри на весіллі моєї мами і цього Ігоря були, а я ні. Я цього не приховувала, а відразу ж сказала, що на цей цирк підписуватися не буду. Ні, я нічого не маю проти весілля в 59 років, просто Ігор цей “смутний” чоловік, а мама цього не бачить. І не соромно їй було в такому віці білу сукню одягати? Якби був живий тато, то б цього не дозволив. Тепер все, що він за життя заробив, перейде цій сімейці

Двоюрідні брати і сестри на весіллі моєї мами і цього Ігоря були, а я

життєві історії 0

Сина своєї доньки я виховала як свого, він навіть мене мамою називав, хоча я говорила, що Олена його мама. Дочка ж вийшла заміж і привела на світ від чоловіка донечку. Я ж з дня на день надіялася, що вона одумається і забере в нову родину Андрійка, та цього не сталося. На даний час моя дочка розлучена і поїхала влаштовувати своє життя в місто. А я ставлю на ноги трьох її дітей

Сина своєї доньки я виховала як свого, він навіть мене мамою називав, хоча я

життєві історії 0

Знаєте, що мені світить? Доглядати за мамою мого хлопця. Я його дуже кохаю, але чи підписуватися мені на таке, чи краще втікати? Але чи зустріну я ще свою долю? Адже мені вже 33! Живемо з Костею разом вже рік. Він добра, чудова людина. Він родом з іншого міста, але в нашому місті нього родичі, тут же закінчував виш. Живемо ми на орендованій квартирі, оплачує її він. У мене своя маленька квартира, у батьків заміський будинок. У нього квартира в передмісті, залишилася від бабусі, де зупиняється його мама, коли приїжджає до нашого міста

Знаєте, що мені світить? Доглядати за мамою мого хлопця. Я його дуже кохаю, але

життєві історії 0

Каже мені така: – Ти зі своїми дітьми носишся, як з писаною торбою, підносиш все на блюдечку! За “принеси-подай” у них! Чи й не цяці малі! От після цих слів, які пролунали з вуст Марії Іванівни, я не хочу й не збираюся спілкуватися з мамою чоловіка від слова “взагалі.” І мене ніхто не примусить

Не хочу спілкуватися зі свекрухою. Зовсім. От чесно. Довго писати про все, тому зупинюся

життєві історії 0

Я виїхала в Нідерланди кілька років тому на роботу і за цей час встигла зустріти багатьох емігрантів. З ними спілкуватися і знайти спільну мову легше, бо вони також не місцеві. У нас із ними одна хвиля, одна туга. Туга за дитинством, іноді зовсім раннім. Селом, садом, бабусею з дідусем, пасікою, річкою за селом. Несподівано згадується запах котлет у їдальні, шкільні роздягальні, мамині фіалки на вікні, футбольні ворота у дворі, лавочки під липами. Згадується все в таких детальних подробицях, що дивуєшся: як воно взагалі збереглося в куточках душі?

Я виїхала в Нідерланди кілька років тому на роботу і за цей час встигла

життєві історії 0

В 55 років моє життя зупинилося. Дочка зустріла свою долю, а ось чоловік, зрозумівши, що з’явилась слушна нагода, вирішив піти з сім’ї. Точніше сказати, я запідозрила Антона у походеньках “наліво” і це виявилася правда, він сам мені в тому зізнався. “З тобою я був через нашу Улянку. А ось кохаю я її”. Я ж думала, що після розлучення стане легше. Та де там. Тепер шкодую, що все це затіяла!

В 55 років моє життя зупинилося. Дочка зустріла свою долю, а ось чоловік, зрозумівши,