iBilingua

Коли в наші родині стало скрутно фінансово, бо чоловіка скоротили, а його мати якраз злягла, я не стала сидіти сиднем, залишила трьох дітей 15, 17 і 19 років і поїхала з рідного Франківська заробляти гроші в найпопулярнішу серед наших заробітчан країну – Італію. Минуло 28 років такого нашого життя на відстані. У дітей квартири, машини. Мені ще два роки до підвищеної пенсії тут доробити треба, але я приїхала в Україну, аби вже забрати до себе у придбаний мною будиночок біля моря чоловіка. Та цей старий дід нічого крім своєї дачі й онуків бачити не хоче

Сама я з Івано-Франківська. Вийшла заміж за хлопця з району, Тимофій переїхав до мене

життєві історії 0

Я вийшла заміж з великого кохання, але навіть уявити не могла, що буду бачити коханого чоловіка лише кілька годин на бобу, а решта його часу належатиме його матінці! Свекруха моя з часом стала особистою перекладкою одного впливового бізнесмена і на кілька років виїхала в Америку. За роки, що вона була за кордоном, Надія Василівна заробила хороші гроші і зараз вона займається будівництвом власного двоповерхового будинку в Броварах. І от запитання. Для чого він їй? Адже вона сама вже у віці, хоч і зі здоров’ям у неї все добре. Таке враження, що вона все життя пила соки зі своєї родини, і тепер у неї самої здоров’я по вінця. Надія Василівна, чесне слово, свого собаку любить більше, ніж рідного сина. Мене й донечку вона просто ігнорує

Я вийшла заміж з великого кохання, але навіть уявити не могла, що буду бачити

життєві історії 0

Я не звернула уваги, коли жіночки косо на мене дивилися, але коли привіталася до бабці Марини, а вона не відповіла, то задумалася. Я намагалася себе не накручувати, але з часом було видно, що знайомі починають мене сторонитися. А сьогодні мені подзвонив чоловік, який стоїть на захисті Батьківщини. Олег щось почав бурчати, як це так, він в окопі, а я тут, в безпеці, знайшла собі іншого. Та я таки розібралася, звідки “ноги ростуть”. Без пліткарки бабці Марини тут не обійшлося

У всіх буває час, коли життя міняється раз і назавжди. В мене той час

життєві історії 0

Минуло півтора роки мого сімейного життя. І тільки перший тиждень після весілля я згадую з радістю, бо тільки в ті короткі сім днів все було чудово й мене переповнювало щастя. А потім трапився прикрий випадок, і відтоді конфлікти в нашій родині не припиняються. Справа в тому, що ми з Сашком живемо з матір’ю і братом чоловіка – окремо жити немає фінансової можливості. У той день я наготувала їсти на всіх, ми всі разом вечеряли, збиралися пити чай. Я не послухала Сашка. І одного вечора до нас у спальню заходить свекруха і починає підвищеним тоном запитувати, що в мене за поведінка така

Минуло півтора роки мого сімейного життя. І тільки перший тиждень після весілля я згадую

життєві історії 0

Так, я не гарна, і Денис – удівець з трьома дітьми – був моїм шансом. Я вийшла заміж, чим порадувала всю рідню. Денис ніколи мене не любив, але я була йому потрібна. У нас народився спільний син. Я не була щаслива – домашня робота, чужі діти, які мене наче й люблять, але не достатньо, аби я відчула себе їхньою справжньою матір’ю. А може це я не змогла їх по-справжньому полюбити, але – виростила. Діти виросли, а чоловік примушує доглядати його колишню стару тещу. Маю вибір у 53 років – життя з нелюбом і чужа мені баба, або – закордон і все спочатку

Так, я не гарна, і Денис – удівець з трьома дітьми – був моїм

життєві історії 0

До старшого сина чоловік відносився строго, постійно говорив, що ти дорослий і маєш уступати брату. Наказував його за неправильні вчинки. А молодшого балував всіма можливими способами: “Він же менший, йому можна все”. Так і зростали наші хлопці, між якими завжди було видно ту різницю. Старший Антон такий серйозний, вчився на відмінно в школі. А молодший Максим трохи шалапут, проте любимчик в татка. За погані оцінки тато його ніколи не лаяв. Виправдовував тим, що не все в житті залежить від оцінок. Та життя все згодом розставило на свої місця

Молоді мої роки, чому ви так швидко промайнули? З яким теплом я згадую про

життєві історії 0

Вчора в мене була дуже важлива телефонна розмова з клієнтом, як у кімнату ввірвалась свекруха з вересками, чому я досі нічого не зварила на вечерю. Почала бурчати на мене різними словечками. На всі мої спроби через жести рук її втихомирити і заспокоїти, вона навіть не реагувала, а навпаки, ще голосніше почала говорити: “Я тобі зараз помахаю тими руками”. Я колись не витримаю, чесне слово!

Я працюю дистанційно, та постійні вигукування моєї свекрухи на фоні моїх розмов по телефону,

життєві історії 0

Через місяць у Петра ювілей! Не знаю чи вітати його, адже він подумає, що хочу щось від нього. Боюсь, як почую його голос, то не зможу сама щось сказати, бо розумію, що досі щось до нього відчуваю. Але і у мене і у Петра своє життя, половинки, діти. Мені так жаль, що не відчуваю я цього щастя поруч зі своїм Остапом. Досі в пам’яті та зустріч випускників. 20 років минуло, а той танець і його погляд – засіли в моїй голові

Мені так жаль, що не відчуваю я цього щастя поруч зі своїм Остапом. Досі

життєві історії 0

Мені так образливо за себе, а ще більше, за свою донечку. Міланці три рочки, вона активна і мила дитина, але відколи вона з’явилася в нашому з Андрієм житті, я не мала і дня відпочинку, а моя дочка не має такої чуйної і ніжної бабусі, як колись в дитинстві я. Я не можу маму заставити няньчити онучку, хоча іноді мені цього дуже хочеться. А недавно ми з друзями запланували зустріч, та мама і цього разу мене підвела

Мені так образливо за себе, а ще більше, за свою донечку. Міланці три рочки,

життєві історії 0

Ми живемо на Хмельниччині. Разом з Георгієм ми вже 15 років – це, погодьтеся, не мало. А раніше, ще до нашого одруження, чоловік жив із мамою у старому польському приватному будинку на дві родини з прибудинковою територією – садом і двома сотками огороду. Коли ми побралися, свекруха Валентина Гнатівна купила однокімнатну квартиру і стала здавати її в оренду чужим людям. А потім вона перебралася в свою квартиру, а я й батьки зробили в її будинку ремонт. Тут ми й живемо, але все моє життя псує мама чоловіка

Ми живемо на Хмельниччині. Разом з Георгієм ми вже 15 років – це, погодьтеся,