Йшов якось по дорозі мудрий старець, розглядав природу і милувався яскравими весняними фарбами. Тут він побачив чоловіка, який ніс на плечах неосяжно величезний тягар. Було помітно, як у нього від важкої ноші підкошуються ноги.
– Чому ти прирікаєш себе на таку важку працю і муки? – запитав старець.
– Я страждаю для того, щоб мої онуки і діти були щасливими, – відповів бідолаха. – Мій прадід прирікав себе на важку працю заради діда, дід – заради батька, батько – заради мене, а я буду страждати заради щастя моїх дітей.
– А хтось у вашій родині був щасливим? – поцікавився старець.
– Поки ще ні, але діти і внуки напевно стануть щасливими! – мрійливо сказав чоловік.
– На жаль, неписьменний не може навчити читати, а кріт ніколи не виховає орла! – зітхнув старець.
– Спершу потрібно навчитися самому бути щасливим, тільки тоді ти зможеш навчити дітей щастя. Це і буде твій найцінніший подарунок.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
