Я в сій час виховала трьох дітей, а тому й надіялась, що онуків буде, як футбольна команда. Ага, на тобі: “Людина мислить, а Бог креслить”. Хоча, від невістки я такого не очікувала. Подарувала одну-єдину онучку, і на тому все закінчилося. Хіба це нормально?
Христі тридцять два роки. Вона розповіла про свою свекруху, яка просто схиблена на дітях. Вважає, що їх має бути дуже багато. Сама вона мати трьох дітей. А ось із онуками не так сильно пощастило. Христя має одну дочку і все. А ось бабусі хотілося б так, щоб в домі “дитячий садок” був. І щоб влітку всі у неї на дачі збиралися.
Але, швидше за все, цим мріям не судилося збутися. Старша дочка вже сорокарічний бар’єр переступила. Вона й не планувала мамою ставати. З роками думка не змінилася. У неї в пріоритеті робота та подорожі. Дуже часто у відрядженнях буває: щонайменше пару разів на тиждень. Зараз, правда, рідше вони трапляються, але вдома все одно намагається менше часу проводити.
Діти ніяк не вписувалися б у такий ритм життя. Ольга навіть кота не може завести. Середній брат теж не має дітей. Він намагався із дружиною стати батьками, на допомогу спеціалістів були готові. Але перегоріли. Невістка у роботу пішла з головою. Мій чоловік наймолодший із усіх. І ось тільки йому пощастило: донька на світ з’явилася, вісім років майже виповнилося.
Тому свекруха й давить на нашу сім’ю. Навіть після виписки донечки відразу ж почала ставити запитання, а коли друга дитина буде.
А Христина одразу чесно сказала, що другої не буде. Не була готова дівчина ще раз добровільно на таке піти. А Неля Степанівна тільки посміялася, що все це пройде і самі захочеться ще. Тільки майже через десять років бажання так і не з’явилося. Донька вже досить доросла, розумна. Ну а Христина із чоловіком може спокійно працювати. Не готова Христина знову з пелюшками возитися.
Загалом, кожен сам вирішує, скільки дітей у нього буде. І Христині постійно везе на розмови на кшталт того, коли вона за другою дитиною піде. Донька вже подорослішала, цілком може бути нянькою.
Свекруха кілька днів тому у гості заходила. І знову цю тему порушила: що потрібні сестричка та братик. Запитали Злату: чи треба їй? На що дитина відповіла категоричною відмовою. Не готова вона була до пелюшок і скиглення. Свекруха дар мови втратила. Почала переконувати Злату, що їй буде з ким гратися, не буде самотньо, завжди компанія. Але донька була впевнена, що у неї відбиратимуть іграшки, треба буде всім ділитися. Злату такий розклад не влаштовував. Вона вже звикла бути одна.
Христина каже, що вона такого доньці не казала. Сама додумалася. Але при цьому хвалить доньку за подібні висловлювання.
А свекруха без особливого ентузіазму ставиться до таких розумних слів онуки. При всіх не стала влаштовувати бурю, а потім ввечері зателефонувала Христині. Почала свою думку нав’язувати, що не можна так дитину налаштовувати. Діти ж повинні мати братика чи сестричку – і це нормально. Дорікала ще в тому, що ми виховуємо дитину не правильно. Але Христина пропускає її слова повз вуха.
У цьому немає нічого поганого, що в дитини є своя чітка позиція?
Чи нормально дитині у вісім років мати таку думку? Чи згодом батьки пошкодують про це і намучаться з такою розумною дитиною?
Що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне
