Вероніка завжди знала: в їхній родині є улюблена дитина, і це аж ніяк не вона. Всі похвали, вся ласка зазвичай діставалася її молодшій сестрі Олені. Та росла хвoрoбливою, і батьки над нею буквально тряслися. Найкрасивіші іграшки, наймодніший одяг – їй ні в чому не відмовляли. Вероніка ж на таку щедрість розраховувати ніколи не могла. Вона часто згадує той випадок, коли сестрі на Новий рік подарували шикарну Барбі в сукні нареченої, а їй дістався светр для школи – колючий і абсолютно баб’ячий. За матеріалами
В результаті відчуття несправедливості затьмарило все дитинство Вероніки. Напевно, саме воно і підштовхнуло її вступати до ВНЗ не в рідному місті, а за тисячу кілометрів від дому. Іспити пройшли вдало, її прийняли на бюджетне відділення престижного юридичного факультету.
Тоді як Олена незважаючи на нескінченні заняття з репетиторами на бюджет пробитися не змогла і пішла платно вчитися на факультет менеджменту. До слова, для Вероніки репетиторів не наймати, вона просто довго і наполегливо займалася сама, але це вже лірика.
Закінчивши ВУЗ, Вероніка вирішила залишитися там. Після практики її покликали в одну з найбільших адвокатських контор міста, кар’єра дівчини пішла вгору. Вона багато працювала і багато заробляла. Незабаром вона змогла купити квартиру і пересісти з громадського транспорту у власну новеньку іномарочку.
Чи раділи за неї батьки? Їм було все одно. Все спілкування Вероніки з мамою і татом в результаті звелося до рідкісних дзвінків в скайпі. Саме з цих дзвінків вона знала, що справи Олени йдуть не дуже, підступне начальство не помічає її трудових подвигів і підвищувати безумовно не хоче. Але маленька зарплата не зменшувала запити Олени, тому мама з татом спонсорували її поїздки за кордон, покупки дорогого брендового шмаття, та й машину теж довелося їй купити.
Тут, до речі, вийшла вельми неприємна історія. Олена ніби маленька дівчинка виклянчувала її, намагаючись тиснути на жалість: «Ось у Вероніки-то є машина, їй пощастило – на роботі попалося адекватне начальство. А я, а мені … А у мене немає нічого, невдаха я … ». Хіба могли батьки витримати такий пресинг?
Незабаром Олена вийшла заміж. Наречений їй попався такий же інфантильний, як і вона. Він також тягнув гроші з батьків, також cтpаждав від «несправедливості» начальства. Загалом, рибалка рибалку бачить здалеку. За рахунок батьків зіграли весілля, потім за їх же рахунок з’їздили у весільну подорож. А там і дітки наpoдилися, яких в основному забезпечував хто? Правильно, бабусі і дідусі.
Йшов час. Бабусі і дідусі старіли, спочатку на пенсію пішов тато Вероніки, потім мама. Олена до такого повороту подій була не готова: фінансування різко скоротилося, а бажань менше не стало. Вона продовжувала нахабно вимагати від батьків гроші. Їм брати їх не було звідки. І тут довелося згадати, що у них є ще одна дочка.
Несподівано для Вероніки мама подзвонила їй не в день наpoдження і не на Різдво. Вона поскаржилася, що батько на їх старенькому Шевроле в’їхав в Інфініті. Тепер з них вимагають гроші, багато грошей. Стільки у них немає. Вероніка ні на секунду не сумніваючись пообіцяла вислати потрібну суму. Повісивши трубку, вона тут же кинулася робити переказ.
Яке ж було її здивування і обурення, коли через тиждень їй зателефонувала тітка. З нею, до речі, у Вероніки були хороші відносини: тітка завжди шкодувала нецікаву дочку своєї сестри, всі хороші спогади Вероніки по суті пов’язані саме з нею, з її приїздами, з поїздками до неї в гості.
– Веронічка, ти що, з глузду з’їхала? Тобі-то навіщо спонсорувати цих ледарів?
– Тьоть Маш, ну це ж батьки все-таки! Вони на пенсії, звідки у них гроші?
– Які батьки, рідна? Прокинься! Твої гроші мама відразу Оленці віддала. У них же тут тpагeдія вселенського масштабу: всi друзі по закордонах відпочивати роз’їхалися, а у Оленки з чоловіком грошей немає. Мама з татом вперше спонсорувати не змогли. Так ось вони з них вже сім шкур здерли: беріть, мовляв, де хочете, але нам вийміть та положіть сто тисяч на відпочинок. А батьки, значить, вирішили подоїти тебе. Бач, які, мені сказали, що ти сама вирішила грошей дати сестрі, типу в борг. Напевно, щоб я тобі дзвонить не стала …
– Твою ж дивізію, тітка Маша! Ось я дуpа.
– Дуpа, Вероніка, добра дуpа. Ти гроші батькам надсилала на свята? Надсилала. Знаєш куди вони йшли? Олені на її хочушки. Я вже тобі не говорила, думала, що раз даруєш подарунки, нехай твоя мати ними як хоче розпоряджається. Але тут вона всі кордони перейшла!
Вероніка відчувала себе обдуреною і дуже нещасною. Найрідніші люди вдaрuли нoжeм в спuну. Адже вона ні на секунду не замислюючись кинулася рятувати батьків. Не кажучи при цьому, як вони її ображали. А вийшло ось так …
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
