Головна

життєві історії

Моя сваха з тої Європи приїхала в Україну, як зірка, хоча вже давно не молодиця. Ми з чоловіком в аеропорту вперше її побачили, бо мали “честь” зустріти Зоряну. З того дня наше життя й покотилося в прірву. Мій Ігорко вився біля неї, як той барвінок, а одного дня просто оголосив, що покидає мене і їде за кордон зі свахою. – Вона та жінка, яку я шукав все життя. – Сваха ж в той час стояла поруч і в сумці колупалася, ніби відбирає в мене не чоловіка, а яблуко
життєві історії 0
Моя сваха з тої Європи приїхала в Україну, як зірка, хоча вже давно не молодиця. Ми з чоловіком в аеропорту вперше її побачили, бо мали “честь” зустріти Зоряну.
Мені вже 49. Все життя – офіс, макіяж, зачіска, костюми, каблуки, окуляри, офіційні розмови ні про що. І ось тепер у моїх руках – швабра. Хто би міг уявити! І якби хтось ще років 5 тому сказав мені, що я працюватиму прибиральницею і це таке щастя – ніколи би не повірила. Але розповім про все спочатку, хоч і дуже коротко. Прост цікава ваша думка, а довго відволікати нікого не збираюся. Останні кілька років мого життя видалися украй важкими. Втрата роботи в компанії, якій я віддала 11 років, позначилася на мені найсильніше: попереду маячили безгрошів’я, безробіття та інші проблеми
життєві історії 0
Мені вже 49. Все життя – офіс, макіяж, зачіска, костюми, каблуки, окуляри, офіційні розмови ні про що. І ось тепер у моїх руках – швабра. Хто би міг
Батьки мого чоловіка Максима все життя тримали овець. Живуть у високогірному селі в Карпатах, і це для них не просто робота — це цілий такий собі уклад життя. Але з роками, коли приїздили до них з Франківська, ми все частіше бачили, як важко їм це дається. – Єгипет? Море? Ви що, з глузду з’їхали?! – одразу вибухнув свекор. “А хто за вівцями дивитиметься?! – підхопила свекруха. Ми ледве їх переконали: – Та все буде добре! За вівцями ми знайдемо кому доглянути. Ви просто їдьте і нарешті трохи відпочиньте! Вони вирушили, хоч і з небажанням. А ми в цей час зробили те, що вважали найкращим для них. Ми домовилися з місцевими, продали овець і всі гроші залишили свекрам. Наша ідея була простою: хай вкладуть у свій дім, здоров’я чи хоч у якісь приємні дрібниці. Ми навіть зітхнули з полегшенням: ось тепер у них почнеться нове, легше життя! Але коли вони повернулися з відпочинку, все обернулося ой леле чим. І онуків тепер бачити не хочуть!
життєві історії 0
Батьки мого чоловіка Максима все життя тримали овець. Живуть у високогірному селі в Карпатах, і це для них не просто робота — це цілий такий собі уклад життя.
Свої гроші я дав на зберігання сестрі. В мене не було банківської карти, тому вважав, що так їх збережу. Та коли прийшов час їх повертати, Валя сказала, що давно їх потратила. – В мене сім’я, діти, мені більше потрібно!, – відповіла вона так, ніби п’ятдесят гривень взяла. Я був розчарований в сестрі, але ще більше, коли вона не приїхала на прощання з батьком, а лише сказала: “Передай мої співчуття”
життєві історії 0
– Валю, поясни мені, як так сталося, що я, твій рідний брат, залишився без копійки, а ти живеш, як княгиня? – Романе, ти сам винен, що не вмів
– Ну, я ж не зобов’язаний платити за твою дитину. Я запрошував тебе, ти взяла сина. Син отримує аліменти. Все справедливо, за свою дитину плати сама. Раніше я завжди платив? Платив. Але це було до того, як ти попросила підписати шлюбний договір. І тут пішли дзвіночки. Сина якось у школу збираю, хотіла йому дати з собою трохи грошей на пиріжки у їдальні, а з готівки в мене тільки дрібниця якась. Попросила Вадима дати 100 гривень, а він раптом так невдоволено засопів. І далі – вся ця історія з кафе. У вихідний ми з Вадимом і Івасиком вирішили разом сходити у кіно на мультфільм. Перед сеансом зайшли в кафе. Зробили замовлення, Вадим, як завжди, розплатився, а коли ми доїдали, попросив мене перевести йому на карту третину від вартості замовлення та гроші за один квиток. На мій здивований погляд він відповів
життєві історії 0
Мені 35 років, звуть Анастасія. З чоловіком я розлучена і виховую 9-річного синочка Івасика. З його батьком ми спілкування не підтримуємо, тільки отримую на сина аліменти. Квартира, де
Сусідка Олена, яка завжди мала що розповісти, сказала мені, що бачила мого сина в місті із зовсім іншою дівчиною. Я не повірила своїм вухам. Мій Андрій? Той, хто все життя мріяв про сім’ю? Мені потрібно було розібратися, тож я вирушила до його квартири. І те, що я там побачила, мене здивувало. Світловолоса дівчина, яка виглядала, як з обкладинки журналу, але зовсім не схожа на людину, яка могла б створити затишок у домі. Гучна музика, “червоненьке”, карти. Мій син, наче чужий
життєві історії 0
– Ви справді хочете, щоб я прийняла Андрія назад?, – Марія дивилася на мене холодними очима, які, здавалося, бачили мене наскрізь. – Після того, як він пішов до
— Уляночко, я вирішила, що тепер у тебе прибиратиму я. Ось, подивися, як усе блищить! Звичайно, ти мені платитимеш ті ж 1500 гривень, які ти платила тій жінці. Я тепер поріг сина і невістки взагалі не переступлю. Я цілий день пахала, а Уляна мені ні копійки не дала!
життєві історії 0
Я тепер поріг сина і невістки взагалі не переступлю. Оце все, кінець. Але, щоб ви розуміли, як це сталося, розкажу все по порядку. Отож, у мене є ключ
Я поверталася з роботи додому маршруткою. На підлозі, під одним із сидінь, я побачила сумку. Вона була елегантна, срібляста, як зі сторінок глянцевого журналу. Навколо – жодної людини, яка б виглядала стурбованою її втратою. Я довго вагалася, але, нарешті, підняла її й зазирнула всередину. Купи банкнот. Пачки грошей, перев’язані банківськими стрічками. Моє серце калатало, а в голові плуталися думки: що це? Чиї вони? І що мені тепер робити? Дома, коли діти вже спали, я дістала ті гроші
життєві історії 0
– Вадиме, ти взагалі не розумієш, що мені потрібна допомога! Мій голос здригнувся, і я вперше дозволила собі висловити те, що давно накопичувалося. Він лише мовчки дивився на
Я дуже люблю свою дружину. Оленка в мене — справжній скарб. Вона гарна, доглянута, вишукана, розумна, цікава. Вона вміє підтримати будь-яку розмову, має безліч ідей і завжди ініціативна. З Оленкою я почуваюся щасливим і цінним. Наше життя разом — це двоє прекрасних дітей і її дитина від першого шлюбу, яку я люблю, як свою. вона отримала подарунок від одного з цих друзів — кулон із білого золота з натуральним каменем. Як вона сказала, це до Нового року. Він навіть не був у місті — просто надіслав його поштою. І я бачу цей кулон на ній. Інколи вони навіть надсилають подарунки нашим дітям
життєві історії 0
Я дуже люблю свою дружину. Оленка в мене — справжній скарб. Вона гарна, доглянута, вишукана, розумна, цікава. Вона вміє підтримати будь-яку розмову, має безліч ідей і завжди ініціативна.
Я подзвонила до знайомої, яка працює приватним детективом. Вона погодилася допомогти. Ми домовилися, що вона простежить за Віктором. Через тиждень Мар’яна передала мені фотографії. Побоювання підтвердилися. Мій чоловік бачився з іншою жінкою – молодшою, красивою. Ці зображення були доказом того, що я так давно відчувала, але боялася прийняти. Я знала, що тепер настав час діяти
життєві історії 0
– Дарино, а тобі не шкода свого чоловіка? – запитала Оксана, моя найкраща подруга, поки ми сиділи за чашкою чаю на кухні. – Пожалій його трохи. Як-не-як, а