fbpx
життєві історії
Мати вважала дочку божевільною і намагалася не допустити розлучення дочки з чоловіком-тиpaнoм

– Мені дуже шкода, мама, що найближча людина вірить не мені, а тому, хто заподіяв і завдає мені зло. Може, якось я зможу тебе пробачити. А зараз прощай.

Не слухаючи обурену мати, Люба вийшла з батьківської квартири. Можливо, назавжди. Але це було вже не важливо. Джерело

Важливо було те, що, нарешті, Люба вільна. Ні, звичайно, буде розлучення, буде суд, але це буде ще не скоро. А зараз можна просто сісти в поїзд метро і відправитися до свого нового життя.

Без принижень з боку чоловіка і примусу терпіти це приниження з боку близьких.

А все починалося так красиво. Артем був не схожий на інших чоловіків. Романтичний, цікавий, щедрий на красиві слова і компліменти.

Hе намагався тягнути в ліжко, як інші чоловіки, із задоволенням проводив час разом, без непpистойностей і дoмaгань.

Дарував милі дрібниці просто так, щоб порадувати. З ним Люба відчувала себе обраної, неймовірною, прекрасною.

Hе обділив Артем увагою і батьків Люби. Наполіг на офіційному знайомстві, прийшов з подарунками, ввічливий, привабливий. Сувора і недовірлива Любина мама просто «розтанула» від такого приємного знайомства.

Через чотири місяці Артем зробив пропозицію. Красиво, романтично, як в кіно. Звичайно ж, Люба сказала «Так».

Перші «тривожні дзвіночки» прозвучали незабаром після того, як молода дружина переїхала з рідної домівки в квартиру чоловіка.

Бурчання. Невдоволення. Дратівливість. Але Люба списала це на «притирання» і важкий день Артема.

Тільки ось «важкі дні» повторювалися все частіше і частіше. Романтичний і чуйний Артем поступово розчинявся, і місце його займав буркотливий і владна людина з особою і голосом Артема, але з абсолютно іншою особистістю.

Так, наодинці Артем поводився невпізнанно. Причіпки, приниження стали частиною побуту Люби.

Але варто було з’явитися поруч кому-небудь ще, звідкись із Артема випливав колишній, милий, турботливий і ввічливий.

Читайте також: 46 років я живу з думкою, що дочка мені не рідна. Зробити ДHK-тест або змиритися?

Любиного терпіння вистачило рівно на два місяці. А потім Люба зібрала речі і приїхала до мами.

– Мама, я йду від Артема.

– З чого це раптом?

– Він зовсім не такий, як ви все думаєте. Він тільки при вас хороший. А наодинці зовсім інший. Я так жити не можу.

– Не вигадуй. Відмінний у тебе чоловік. Просто чудовий.

– Мама, але послухай, я розповім в чому справа!

– Ні, рідна. Нічого я слухати не буду. Бери свій чемодан і вирушай додому, до чоловіка. Нічого мене в свої примхи втягувати!

І Любі довелося вирушати назад. Додому. У ненависну квартиру, повну приниження.

– Ну, нагулялась? – запитав презирливо Артем, – Запам’ятай, дура: ніхто – ніхто y світі – тебе не підтримає. Тому, що все знають, що ти дура. І капризи твої – дурні. Так що марш готувати вечерю.

Так, Артем мав рацію. Ні подруги, ні знайомі – ніхто не вірив Любі. Навіть мама.

Мама, яка сиділа ночами поруч з Любиної постіллю, коли та хворіла. Всі вірили Артему.

Люба вирішила не здаватися. Записала на диктофон жорстокі слова, які Артем говорив їй без свідків. Мама відмовилася слухати Любині записи.

Люба все частіше помічала, що тепле ставлення до неї з боку подруг і близьких людей змінюється якимось зневагою.

Її слова сприймали з поблажливою посмішкою, намагалися швидше згорнути розмови на важливі для неї теми. Зате всі близькі і друзі із задоволенням спілкувалися з Артемом.

– Це ти всіх проти мене настроюєш? – прямо запитала Артема Люба.

– Було б кого налаштовувати. Ти сама виставляєш себе дурепою. Тому, що дура і є. Я просто спілкуюся.

«Просте спілкування» Артема з мамою Люба все-таки підслухала. Як в дитинстві – через двері, притуливши порожню склянку.

Підслухала, і прийшла в таку лють, що увірвалася в цю ж саму двері з криком і звинуваченнями.

Даремно. Дуже даремно. Мати сама розповіла всім знайомим, що її дочка прилюдно закочує чоловікові істерики. Бідного терплячого Артема все дружно пошкодували, Любу засудили.

Рік, цілий рік Люба спостерігала, як усі, хто був їй доріг, потрапляли під вплив страшного людини, який захопив її, немов у фільмі жахів.

Було все – відчай, алкоголь. У лікарні, куди її привезли, знайшлася людина, яка її уважно вислухав. І повірив.

– Ні, Люба, ти вже нікому нічого не доведеш. Ти занадто дискредитована, від твоєї репутації не залишилося нічого ніхто тобі не вірить.

– І що ж мені тоді робити?

– Тільки одне. Біжи.

– Як? Куди?

– До твого превеликий щастя, Артем не змусив тебе кинути роботу. Тому копальні гроші на перший місяць оренди житла і шукай іншу роботу.

Як знайдеш – різко обривай всі контакти. З усіма. Не сперечайся. Hе доводь. Не сподівайся. Ніхто тобі не повірить. Просто міняй телефон і марних з соцмереж, про яких Артем знає.

Тільки зайди спочатку в поліцію і з’ясуй, як написати заяву про те, щоб тебе не шукали. Інакше в розшук оголосять.

Надія вирватися з кошмару дала Любі сили. Люба притихла, перестала намагатися доводити свою правоту. Мовчки зносила глузування Артема. Три місяці. Рівно три місяці.

А потім-потім вона зайшла попрощатися з єдиною людиною, з яким їй дійсно буде боляче і важко розлучитися. До мами.

Остання розмова позбавив Любу від усіх ілюзій. Це більше не її мама, це теща Артема.

Що ж, чи час розставить все на свої місця, і мама усвідомлює, що в житті її дочки відбувалося не те, що здавалося зі сторони.

Або Люба звикне не спілкуватися з мамою. Зараз це не головне.

Головне – вирватися з пастки і зажити, нарешті, в нормальному світі як нормальна людина.

Related Post

facebook