fbpx
життєві історії
Проїхала свою зупинку, щоб зустріти любов

Завжди мріяла про кохання, як в казці. Щоб зустріти його і зрозуміти, з першого погляду, що це той, кого чекала все життя.

Але всі мрії розбивалися об залізобетонну стіну реальності. Чи то мені не щастило, то чи нормальні чоловіки обходили стороною. Джерело

Перший серйозний роман закрутився на першому курсі університету. Він був з паралельного потоку, бачилися ми на лекціях з філософії, так фізкультури.

Він сам підійшов, познайомився. Покликав на побачення. Через тиждень запропонував зустрічатися.

Мене тягнуло до нього, цікавий був, завжди загадковий. Собі на умі. Все ніяк не могла зрозуміти його. Це і приваблювало.

У нього був друг. Познайомилися на дні нapoдженні мого хлопця. Ми зустрічалися вже місяць, але близькості у нас не було. Не знаю чому, але здавалося, що моєму молодій людині тільки це і потрібно.

Того вечора він випив. А мені захотілося поділитися переживаннями. Так я дізналася, що справді цікава йому фізично, а любові немає.

-Ну ось любов-то після ночі може і з’явиться. А може і ні, – сказав він мені.

Але мені такий підхід не подобався. «Ти мені віддайся спочатку, а там подивимося»? Може для когось це і розумні відносини. Але не для мене. На цьому наше спілкування припинилося.

Потім я зустріла свого майбутнього чоловіка. Зіткнулися з ним в магазині візками і якось само все зав’язалося. Начебто і чоловік хороший. Мені здавалося, що полюбила. Одружилися.

Рік шлюбу і зрозуміла – не люблю. Різні ми занадто. Та й він визнав це. Розійшлися друзями.

Вік наближався до тридцяти. Мені здавалося, що вже все, яка любов.

Читайте також: – Не хочу одружуватися. Я ще не нагулявся! Подумаєш – вaгiтнa

У той день, я затрималася на роботі. Працюю в чотирьох зупинках від будинку, але так втомилася, що вирішила доїхати на автобусі.

Села на свій маршрут, відкрила електронну книгу. Коли підняла очі, автобус від’їжджав від моєї зупинки.

Да уж, приїхала швидше. Наступна зупинка була кінцевою. Величезний лікарняний комплекс.

Автобус зупинився. Чекати, поки він поїде назад було безглуздо. За розкладом – двадцять хвилин. Стільки ж за часом було йти пішки до будинку.

Я вирушила вздовж паркану. Проходячи повз воріт, з кишені випала рукавичка. Тільки нахилилася, як з воріт вилетів чоловік і збив мене з ніг.

Не чекаючи на такого удару, впала на асфальт, обдурив долоні.

-Пробачте, дівчинo! – кинувся до мене він. Побачивши подряпини, потягнув в глиб лікарні.

Виявилося, що він – лікар. Працює в комплексі офтальмологом. Поспішав на матч з футболу.

Ми зайшли в хол двоповерхової будівлі і, хоча, я намагалася відмовитися від допомоги, він обробив дрібні подряпини.

Вперше, чоловік так трепетно ​​дбав про мене. Після того, як долоні були заклеєні пластиром, мій новий знайомий підвіз до будинку. На футбол він не поїхав.

Ми сиділи біля під’їзду і розмовляли в машині. А пізніше, піднялися, щоб випити чаю.

З того часу, більше не розлучалися.

Related Post

facebook