fbpx
Суспільство
Синдром порожнього гнізда

Приходить період, коли дорослим дітям вже саме час починати самостійне життя. Але любляче серце матері не в силах з цим змиритися, і тоді  справа починає нагадувати про своє існування.

Щоб не приводити своїх дітей в стан підвищеної схильності до інфантильності, необхідно поступово, по краплині вичавлювати з себе матір-опікунку і ставати для сина або дочки другом і мудрим порадником, але не більше того.

На всіх етапах виховання дітей, які супроводжують їх дорослішання, ви завжди знаходитесь поруч. Всі подряпини, перші синці, сварки з однокласниками — з усім цим допомагаєте дитині справлятися саме ви.

Складно відразу відмовитися від усього цього, але це просто необхідно. Саме тому потрібно стимулювати своїх пташенят все ж вилетіти з вашого затишного «гніздечка». Це дозволить матері швидше звикнутися з думкою про те, що діти вже виросли і краще підготуватися до цього морально. А самим дітям подібне рішення послужить корисну службу в частині підвищення самостійності і незалежності.

Першим складним етапом на тернистому шляху життя стає закінчення школи. Стаючи перед необхідністю пошуку місця навчання, багато сімей свідомо йдуть на якомога більшу віддаленість від будинку.

Діти шукають самостійності, яка поки що виражається виключно в марнуванні батьківських грошей.

Батьки починають звикати до того, що їх маленький хлопчик чи дівчинка виросли і мають торувати власні стежки з лютими гірськими вершинами життя.

Після університету багато залишаються в тих містах, де закінчували свою альма-матер і тому розлука з батьківським домом стає вже природним станом.

У разі ж якщо дитина повертається додому, цей період краще не затягувати надовго, щоб не мати подальших проблем.Повторне звикання до «порожнього гнізда», знаєте, є ще більш складним процесом і може мати більш тяжкі наслідки.

Якщо батьки не зуміли вчасно відпустити своїх дітей у вільне плавання, або політ то ймовірно, вони і далі будуть втручатися в їхнє життя зі своїми цінними порадами.

При цьому цінність самих порад дуже спірна, проте батькам і далі хочеться брати активну участь у житті своїх нащадків.

Ті вже й раді були б понабивати власні шишки на життєвому шляху, та міцна батьківська рука і теплі материнські обійми все не відпускають їх.

У випадку з відносинами «свекруха — невістка» і «зять — теща» подібне втручання в життя своїх дітей взагалі набула розголосу в багатьох фольклорних творах. Не дарма ж складається мільйон анекдотів, присвячених надокучливого, часом, участі батьків у житті своїх дорослих дітей.

З біологічної точки зору подібна прихильність і зовсім здається ненормальною. Всі живі істоти діють за строго визначеним шаблоном, згідно з яким мати опікає дитину лише до того моменту, поки та не зможе самостійно себе забезпечувати.

У тваринному світі цей момент настає тоді, коли молодим хижакам вже не потрібна порада дорослих особин для самостійнго полювання.

Синдром зовсім спорожнілого гнізда.

Більш того, більшість видів сповідують спосіб існування, при якому і зовсім не знають, що діється з їхніми дітьми після кидання ними горезвісного гнізда. Лише люди чомусь прагнуть у всьому брати участь і опікувати своїх чад до останнього.

найсмішніше, що батьки і матері, що діють подібним чином, свято вірять у те, що вже їм-то на старості років буде кому подати склянку води. Проте таке прискіпливе ставлення і опіка часто призводять до сварок вже в зрілому для дітей віком.

Особливо це гостро відчувається у відносинах з виросли синами, яких не приваблює перспектива стати «маминькиными синками» в очах друзів і знайомих. Саме тому відносини з батьками є постійно натягнутими.

З дівчатками справи йдуть простіше. Вони часом самі приходять до мами за порадою, навіть маючи вже давно власних дітей. Материнська опіка часом їм просто таки необхідна. Однак з нею ні в якому разі не можна переборщувати. Синдромом порожнього гнізда називають стан, найчастіше виникає в матерів, які втрачають своїх дітей з-за переїзду останніх.

Приходить період, коли виросли дітям вже саме час починати самостійне життя. Але любляче серце матері не в силах з цим змиритися, і то і справа починає нагадувати про своє існування.

Щоб не приводити своїх дітей в стан підвищеної схильності до інфантильності, необхідно поступово, по краплині вичавлювати з себе матір-опекунку і ставати для сина або дочки другом і мудрим порадником, але не більше того.

На всіх етапах виховання дітей, які супроводжують їх дорослішання, ви завжди знаходитесь поруч. Всі подряпини, перші синці, сварки з однокласниками — з усім цим допомагаєте дитині справлятися саме ви.

Складно відразу відмовитися від усього цього, але це просто необхідно. Саме тому потрібно стимулювати своїх пташенят все ж вилетіти з вашого затишного «гніздечка».
Це дозволить матері швидше звикнутися з думкою про те, що діти вже виросли і краще підготуватися до цього морально. А самим дітям подібне рішення послужить корисну службу в частині підвищення самостійності і незалежності.

Першим складним етапом на тернистому шляху життя ставати закінчення школи. Стаючи перед необхідністю пошуку місця навчання, багато сімей свідомо йдуть на якомога більшу віддаленість від будинку.

Діти шукають самостійності, яка поки що виражається виключно в марнуванні батьківських грошей.

Батьки починають звикати до того, що їх маленький хлопчик чи дівчинка виросли і мають торувати власні стежки з лютим гірських вершин життя.Синдром спорожнілого гнізда

Після університету багато залишаються в тих містах, де закінчували свою альма-матер і тому розлука з батьківським домом ставати вже природним станом.

У разі ж якщо дитина повертається додому, цей період краще не затягувати надовго, щоб не мати подальших проблем.Повторне звикання до «порожнього гнізда», знаєте, є ще більш складним процесом і може мати більш тяжкі наслідки.

Якщо батьки не зуміли вчасно відпустити своїх дітей у вільне плавання, або політ, якщо завгодно, то ймовірно, вони і далі будуть втручатися в їхнє життя зі своїми цінними порадами.

При цьому цінність самого ради вельми спірна, проте батькам і далі хочеться брати активну участь у житті своїх нащадків.

Ті вже й раді були б понабивали власні шишки на життєвому шляху, та міцна батьківська рука і теплі материнські обійми все не відпускають їх.

У випадку з відносинами «свекруха — невістка» і «зять — теща» подібне втручання в життя своїх дітей і зовсім набула розголосу в багатьох фольклорних творів. Не дарма ж складається мільйон анекдотів, присвячених надокучливого, часом, участі батьків у житті своїх дорослих дітей.

З біологічної точки зору подібна прихильність і зовсім здається ненормальною. Всі живі істоти діють за строго визначеним шаблоном, згідно з яким мати опікає дитину лише до того моменту, поки той не зможе самостійно себе забезпечувати.

У тваринному світі цей момент настає тоді, коли молодим хижакам вже не потрібна порада дорослих особин для самостійної полювання. Після того як проведена риса, ніхто не намагається її перетнути.

 

Батьки не повинні бути допитливими і настирливими. Донька може відкрити завісу таємниці, але заглядати за цю завісу мати повинна рівно настільки, наскільки їй дозволяють. Тільки в такому випадку можна зберегти добрі стосунки з дітьми.

Багато сімейних пар, виростивши дітей, вирішуються на те, щоб завести ще одну дитину. І якщо фізіологічні можливості ще дозволяють, на цю дитину вони і переключають свою увагу, що допомагає їм краще звикнутися з думкою про попередню партію «вирослих пташенят».

Саме цей малюк знову наповнює їх будинок сміхом і пустощами, а в разі, якщо дорослі діти дарують своїм батькам онуків, то синдром порожнього гнізда і зовсім зникає.

Читайте також: А ВИ ТЕЖ ПУСКАЄТЕ КОТА В СВОЄ ЛІЖКО? ТОДІ ВАМ ВАРТО ПРОЧИТАТИ ЦЕ

Джерело.

 

Related Post

facebook