Знову постукав хтось у двері, мені здалося, що знову свекруха, а потім подумала – ну не може ж вона до нас втретє на день прийти?
Але ні, виявилося що може. На порозі стояла сама Вероніка Степанівна – моя свекруха. За матеріалами
– Ну чого ти двері так довго відкриваєш, я не зрозумію? Я що тихо стукаю хіба? – бубоніла вона собі під ніс.
– А на цей раз що? Ви ж були у нас і вранці і в обід. Що зараз? – невдоволено запитала я.
– Ну так на то я і прийшла, зараз ж сина мого дома немає, а раптом ти кого привести захочеш? Знаю я таких як ти .. проконтролюю до ранку краще, поки Андрійко не повернеться з роботи…
– Ось це новини, кого мені вести? Я взагалі-то заміжня жінка, до того ж вірна дружина, а ви що про мене подумали?
– Та хто тебе знає яка ти, вірна чи ні… Вже краще перестрахуватися і перевірити все самій.
Ось такі власне у мене стосунки були зі свекрухою, але щоб ось так прийти з ночівлею – перевіряти, таке у нас з нею вперше.
Так, до цього багато ми проходили – вона мене постійно вчить як що робити правильно, фіксує весь час увагу на те що я роблю не так на її думку і так далі.
– Підлоги так мити не можна, з одного боку в інший води ганчірку, так бруд краще збиратися буде. Ех, нічого не вмієш – обурювалася вона.
– Так як же мій Андрійко то їду твою їсть? Ти м’яса взагалі шкодуєш, в тарілці його ні краплі… – я спробувала їй відповісти, що вона вже все з’їла, але свекруха навіть і слухати не хотіла.
– А тут у тебе що? – свекруха залізла в шафу з моїми речами – І що ти в таких сукнях на вулицю ходиш? Я б посоромилася таке дома надягати навіть, – невдоволено промовила вона, попутно перебираючи мої речі руками.
Але це було ще нічого, я звикла і уваги намагалася абсолютно на це не звертати.
Але ось коли свекруха під вечір прийшла до нас додому і розташувалася на нашому з чоловіком ліжку, сказавши:
– Сьогодні я сплю тут, а ти давай на дивані собі стели ліжко, сьогодні там твоє місце – посміхнулася вона.
Моє терпіння вже добігало кінця, мало того, вона лягла на чисту постіль в одязі, який явно був не чистий і не свіжий.
– Вероніка Степанівна, вставайте і їдьте до себе додому, що ви тут придумали? – спробувала я її відрадити.
Але справа розгорнулося абсолютно в іншому напрямку. Ні з того, ні з сього, свекруха сприйняла це якимось дивним чином і почала мені висловлювати:
– Взагалі-то я і так у себе вдома, на відміну від тебе, розумієш про що я? – говорила вона.
Хоча я зовсім не розуміла, так як квартира, в якій ми живемо з чоловіком належала тільки мені одній, і купувала я її за свої власні гроші, ще до заміжжя.
– Що ви говорите, – здивувалася я.
– Так, саме так. А тобі я пропоную зібрати свої речі і пройти на вихід, зрозуміло? Давай-давай .. я давно за тобою спостерігаю і тільки зараз зрозуміла що ти не підходиш моєму синові.
– Ось це подробиці відкрилися – посміхнулася я.
– Не дивуйся, збирайся і на вихід – продовжувала свекруха.
– Квартирка-то моя взагалі-то .. – натякнула я їй.
– Та-ну, не може бути, що ти мені розповідаєш? Це все належить моєму Андрюші.
– Вам що папери показати? Загалом так, збирайтеся будь ласка і я прошу вас залишити мою квартиру.
Свекруха знехотя встала з ліжка, накинула своє пальто і пішла, щось попутно бурмочучи собі під ніс. Правда на наступний ранок вона знову прийшла, і коли Андрій уже був дома почала у нього випитувати чому він не наполіг на тому щоб квартиру я переписала на нього, адже:
– Чоловік у домі господар – висловилася Вероніка Степанівна.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел