fbpx
Суспільство
Я змушена приховувати від найріднішої людини таємницю чужого щастя

Ще рік тому я й гадки не мала, що у мене можуть з’явитися якісь таємниці від моєї матері. Відколи мені минуло десять років, мама виховує мене сама (так сталося, що батько покинув родину), і я завжди звіряла їй кожну радісну чи сумну новину.

Вона до дрібниць знала про мої інтереси, захоплення, не раз давала добру пораду, як краще вчинити у складній ситуації. А нині я змушена приховувати від неї дуже важливу для мене подію (признаюся, несподівану, але радісну), бо побоююся за її здоров’я.

Водночас віднедавна кожного ранку я прокидаюся з відчуттям, наче зраджую людину, яка присвятила мені все своє життя.

А щоб пояснити, чому я нині опинилася у такій складній ситуації, розкажу трохи про нашу родину. Моя мама – вчителька, батько – фахівець з ІТ-технологій. Доки батька не запросили на престижну роботу до столиці, нашу сім’ю можна було назвати ідеальною, я росла, відчуваючи любов і турботу. Та коли настав час вибирати поміж перспективою професійного росту і життям “від зарплати до зарплати”, батько довго не вагався і поїхав до Києва. Спочатку обіцяв, що на кілька місяців, та час минав,  нові проекти захопили його, і він став приїжджати додому рідше й рідше. Звісно, грошові перекази були щораз більші,  а тріщина в родині ставала щораз глибша.

Мама дуже переймалася тим, що тато проміняв сімейний затишок на кар’єру, і сварки під час нечастих його візитів додому стали  звичними. А якось усе закінчилося тим, що в мами стався серцевий напад. Коли ж усе повторилося, мамині батьки поставили питання руба: або родина, або престижна робота і… розлучення.

Тато з мамою все-таки офіційно не розлучилися (щоб не травмувати мене), але стали жити окремо. Мені на той час було десять. Відтоді – а минає вже вісім років, як мама виховує мене сама, – вона так і не зважилася на інші стосунки. Підозрюю, через те, що досі дуже любить батька. Проте на цю тему ми з нею не говоримо – мама починає хвилюватися, пити краплі. А кожен батьків візит до нас для неї важке випробування, хоч би як вона старалася це приховувати. Здоров’я у матері слабке: медики кажуть, що це наче жити на пороховій діжці. Хвилювання, ба навіть зайва активність можуть спровокувати серцевий напад. Ми з дідусем і бабцею стараємося відгородити маму від зайвих переживань – їй їх вистачає і на роботі через учнів-неслухів.

А тепер, власне, про ту подію, яка змушує мене відчувати себе зрадницею рідної матері. Після закінчення першого курсу ми з кількома одногрупниками вирішили влаштувати собі пізнавальну екскурсію столицею. Під час прогулянки центром Києва (і навмисне не придумаєш) я зустріла… батька. Він був не сам — поруч ішли симпатична жінка і маленький хлопчик. І ще одне, що впало в око, — обручка на пальці в батька…

Він страшенно зніяковів, почервонів і, затинаючись, мовив, наче герой в індійському кіно: “Це моя дружина і… син, а для тебе – брат. Знайомся”. Мало сказати, що я була здивована, – я була вражена! Батько, навідуючись у гості ще зовсім недавно, ані словом не прохопився ні про новий шлюб, ні про дитину, хоч малому вже, видно, минуло два роки. Та й обручки на пальці, звісно, тоді в нього не було…

На прохання батька я домовилася з одногрупниками зустрітися ввечері уже біля потяга додому. Замість екскурсії містом вийшла тривала розмова з батьком. Так серйозно він розмовляв зі мною, мабуть, уперше в житті. Розповів, що після розлучення з мамою довго був сам – тоді в його житті була лише робота, на якій засиджувався до ночі. Та настав момент – і він зрозумів, яку помилку допустив, ганяючись за тим, що насправді ніколи не замінить сімейного затишку. Повернути втрачене, себто мене і маму, було вже неможливо, а тому зважився почати життя спочатку. Батько зустрів жінку, з якою вирішив створити нову сім’ю. А народження сина остаточно повернуло йому віру в майбутнє. Одне непокоїло його – як розповісти про своє сімейне щастя доньці й водночас приховати це від колишньої дружини.

Читайте також: СПОВІДЬ: Я ЛЮБЛЮ ТВОЮ ДОНЬКУ

“Ось тому я поводився, наче якийсь таємний агент. Коли приїжджав до тебе, ховав обручку, змінював фото родини на телефоні на якісь пейзажі… Знаю, поводився, як дурень, але я дуже непокоївся за здоров’я твоєї мами. Я дуже хочу, щоб ти познайомилася з моєю дружиною і спілкувалася з братом. Проте я тебе прошу – збережемо все в таємниці. Адже я розлучився з твоєю матір’ю, хоча вона про це не знає”.

Через місяць я вигадала привід і поїхала до батька в гості: брат Олесь – просто мале чудо! Такий малий, а водночас його аж забагато в кожному куточку! Він тільки-но починає говорити, але вже поміж “ма” (мама) і “тя” (тато) у його словничку з’явилося смішнє “Ляня” (Уляна, себто я).

Та, повернувшись додому, я відчула муки сумління, особливо, коли мама почала розпитувати про поїздку й, безперечно, відчула, що я щось недоговорюю. Так що тепер я на роздоріжжі, не знаю, як вчинити: чи варто ризикувати здоров’ям найріднішої людини, розповідаючи правду, а чи говорити неправду, оберігаючи маму від небезпечного хвилювання?

Уляна, Івано-Франківськ

Джерело.

Related Post

facebook