Про те, що в іншому місті у мого чоловіка є коханка і дитина, я дізналася випадково. Моя подруга була у справах в тому місті, побачила їх разом, як вони гуляють, туляться один до одного, пестять дитину…
Приїхала і розповіла мені.
Нашій донечці тоді було три рочки.
Я стиснула зуби і терпіла, чоловікові вирішила не показувати, що я про все знаю.
А що мені було робити? Я залежала від нього фінансово, а ще хотіла, щоб у донечки був батько…
Йшли роки. І ось п’ять років тому сталася подія, яка прикувала чоловіка до ліжка – він не справився з кермом…
У лікарні я все йому розповіла, сказала, що мені відомо про його другу родину, спитала, чи варто їм повідомити.
Чоловік попросив подзвонити тій жінці, дав мені її номер.
Вона сказала мені по телефону, що мій чоловік – суда їй людина, що їх спільний син знати його не хоче і спілкуватися з ним не буде.
Ось так мій чоловік, який на все життя став інвалідом, залишився потрібним тільки мені й нашій донці, в якої вже своя родина.
Рік тому я зустріла мужчину, якого покохала. Але совість не дозволяє мені покинути чоловіка, бо в нього крім нас з дочкою нікого не має.
Тому я запросила Ігора, мого коханого, жити до себе. Ми разом доглядаємо мого чоловіка.
Багато хто мене засуджує, але мені байдуже. Я вдячна дочці, що вона мене розуміє, а думка інших мене мало хвилює.
Моя совість чиста і я заслуговую на щастя.
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, psychologies
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!