fbpx
життєві історії
10 років тому Тамара, моя подруга, позичила у нас 3 000 доларів, ми з чоловіком увійшли в її становище. Вона зникла. Минули роки. Вчора донечка Улянка привела знайомити з нами свого нареченого. Я упізнала Микиту. І тепер як нам бути? Чоловік говорить, що або Тамара повертає борг, або дітям не бути разом. А я

Ця історія розпочалася 10 років тому. Була у мене на роботі подруга Тамара, самотня матуся. Всі її жаліли і всі намагалися чимось допомогти. Я знала, що вона з сином Микиткою орендує квартиру, що не отримує від чоловіка колишнього аліментів, що у неї у селі нездорова мама.

Якось саме ніби на лікування мами, яку треба було везти у столицю, Тамара попросила позичити їй три тисячі доларів. Звернулася вона саме до мене, бо на той час ми з нею дружили, наші 9-річні діти теж товаришували, ми ходили разом на прогулянки, бували одна в одної у гостях.

Отже, 10 років тому Тамара, моя подруга, позичила у нас 3 000 доларів, ми з чоловіком увійшли в її становище. Потім вона зникла. Не одразу, а майже через рік, протягом якого вона нас годувала обіцянками, що ось-ось віддасть. Звичайно, дали ми їй гроші без всякої юридичної фіксації, добровільно, тому довести нічого не могли, просто повірили людині та й усе. Потім Тамара не прийшла на роботу, виявилося, що за час моєї відпустки вона звільнилася, з квартири і взагалі з нашого міста виїхала разом з сином. Потім ми дізналися, що і мами ніякої у неї в селі не було.

Ми з чоловіком тоді пожурилися і відпустили ситуацію. Вирішили, що це урок. Ми тоді жили добре, звичайно, гроші не були зайвими, але ми якось обійшлися. Ми їх відкладали тоді на нову машину, тож просто ще кілька років їздили на старій машині мого свекра.

Минули роки.

І ось вчора наша донечка Улянка, студентка київського вишу, привела знайомити з нами свого нареченого. Вона нам розповідала про свого хлопця вже багато, але в живу ми його ще не бачили. А вчора вони разом приїхали з Києва, Улянка запросила його до нас, ми з чоловіком були тільки «за» познайомитися з обранцем донечки, який за її розповідями був дуже хороший, добрий, гарний.

Я упізнала Микиту. Так, коханий нашої дочки – син моєї колишньої подруги Тамари. Виявляється, вони там у Києві випадково на одному університетському заході зустрілися. Упізнали одне одного, виникли симпатія і почуття. Вже майже два роки вони зустрічаються і хочуть цей Новий рік зустріти двома родинами, з батьками з двох сторін.

Ми посиділи на кухні. Повечеряли. Добре поспілкувалися. Микита дійсно приємний і позитивний молодий чоловік. З усього ми зрозуміли, що Микита про ту ситуацію з минулого між нами і його мамою нічого не знає. Він нам розповів, що Тамара зараз заміжня, живе з чоловіком на околиці столиці.

Коли ми вже з чоловіком залишилися удвох, почали обговорювати і міркувати, як тепер нам бути? Чоловік говорить, що або Тамара повертає борг, або дітям не бути разом, що ота ситуація невирішена стане не тільки між дорослими, а і між нашими дітьми. Тим паче, вважає чоловік, у Тамари зараз все добре, то вона може напружитися і віддати те, що повинна нам.

А я навіть не знаю, як краще. Знову ворушити те все чи відпустити краще назавжди? Мовчати? Залишити це на совість і на вибір Тамари? Нам скоро все одно доведеться побачитися, раз так склалося між нашими дітьми, але як вона себе поведе? Зробить вигляд, що нічого не було, чи сама запропонує повернути нам ті гроші? А якщо не запропонує, то чи є сенс починати з нею розмову про ті 3 тисячі доларів, що так і висять між нами у повітрі стільки років?

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com